The masterpiecer! Full HD

Навігація:
Частина 1 (введення і труднощі вдальрайдера)
Частина 2 (розробка маршруту і графіка слідування)
Частина 3 (амуніція і одяг вдальрайдера, складання зручного багажу)
Частина 4 (дорога та її нюанси) (ви тут)
Частина 5 (сон)

Привіт! Того разу я дав вам останні підготовчі настанови щодо вашої поїздки. Сьогодні ж ми поговоримо власне про саму дорогу – а саме, про нюанси, які виникають в процесі вашої поїздки.

1. Посадка. Зазвичай електропоїзди подають за 40 хвилин до відправлення. Якщо ви не хочете спробувати себе на виживання стоячки n годин, то будьте на платформі як мінімум за годину до відправлення. Однак обережно – цим неписаним правилом (“хто перший встав, того і тапки”) користуються практично всі тямущі мандрівники і просто пасажири, тому у вас буде шалена конкуренція на предмет опущення своєї дупці на лавку. В основному вона складатиметься з бабульок, які споконвіків щодня кудись собі їдуть, і звісно, що вельми люблять посидіти. Не менше за вас, принаймні. Ваш головний козир у боротьбі з надміру хитрозадими пенсіонерками – мобільність і швидкість. Першим добіжіть до дверей, першим займіть перше-ліпше місце (будь-яке – ваша попа буде вами задоволена!), і… А от тут у вдальрайдерів думки розходяться. Одні кажуть, що бабуням треба поступатися місцем, якщо саме бабуньо про це голосно вас попросить. Інші категорично і навідріз забороняють це робити, бо “свідомі” (не плутати з хохлосрачним терміном) бабусі нерідко “стукали” на вдальрайдерів контролерам і ментам з різних причин. Моя ж думка така – оскільки дорога далека, і вам як ніколи потрібні сили, вступіть в компроміс зі своєю совістю. Принаймні, якщо ви раз не поступитесь місцем бабусі, Боженька не вб’є котеняту. Я сподіваюсь. Однак є додаток. Якщо вас попросили поступитись місцем (або на горизонті з’явилась) вагітна жінка, людина на милицях, батько/мама з малою дитиною – поступіться обов’язково. По-перше, вдальрайдери ввічливі і готові допомогти будь-кому в дорозі (але про це пізніше), по-друге – іноді з подібного вчинку можна виручити якусь преференцію. Однак дивіться по ситуації.

2. Їдемо! Ваша попереджувальна зброя як вдальрайдера – вуха. Вони почують від попутників останні новини та іншу непотрібну інфу, але вони також зачують появу контролерів, або чутку про те, наскільки запізнюємось в кінцевий пункт. Взагалі, тримайте органи сприйняття відкритими – виключення хіба що очі (темні окуляри). Річ потрібна, тому не забудьте, якщо їдете влітку. Контактувати з пасажирами (розводити балачки, пити горівку, встрягати у бійки) я особисто вам не раджу із зрозумілих причин. Залишитесь не дуже поміченим – більше шансів на спокійну подорож. Як вільну від нав’язливих попутників, так і різного роду проблем. Ідеальний варіант – просидіти із поглядом відсутньої людини всю дорогу, але і їжаку зрозуміло, що так мало хто зможе, тому почитайте книгу або ж якийсь журнальчик. Бажано не з “новинарних” форматів – хохлосрач гарантовано. Однак не будьте байдужими, якщо комусь необхідна допомога. Будь-яка – від запихнути сумку на багажну полицю до підказки котра година, і навіть до інших, більш важких питань. Одним словом, не користуйтесь принципом “моя хата скраю, нічого не знаю” – допоможіть, якщо це дійсно потрібно. Категорично не раджу возити з собою ноутбуки та іншу “важковагову” техніку, а тим паче користуватися нею в електричках – можете привернути увагу кримінальних елементів. Особисто я возив із собою ноутбук, але користувався ним виключно на станціях для оперативного реагування на пошту. І то – так, щоб мене було не надто помітно. Тому можете ризикувати, але я вас попереджав.

3. Чекаємо наступний потяг! Чим зайнятись 2-3 години в очікуванні наступної електрички, кожний вирішує сам. Універсальні поради – поїсти, покимарити, поблукати привокзальною площею, повтикати у залі очікування. Головне – тримайте на контролі годинник, аби за годину до наступного електропотягу вже бути на вихідній позиції. Якщо ви вирушили вдальрайдінґом, бо квитків на звичайні потяги не було, рекомендую дізнатись у касі на цій-таки станції щодо квитків – а раптом з цієї станції ви поїдете вже з комфортом прямо до пункту Б? Якщо ж ви вирушили із спортивною метою, можете спокійно пинати великого і товстого в будь-який зручний і цікавий для вас спосіб. Але “мементо часо”!

4. Пункт Б. Здавалося б – ну приїхав і все, хрін з ним! Але ні. Свого часу я започаткував цікавий ритуал. Поїздка одного разу видалася настільки важкою, що ставало страшно, чи я доїду взагалі. Подробиць розповідати не буду, надто довго, але по приїзду в Микитівку я вийшов з електрички, підійшов до найближчої вільної рейки, поклав на неї руку і сказав “дякую”. Неймовірно, але наступна поїздка тим же маршрутом пройшла легко і як по маслу! З того часу я проповідую такий ось вид “подяки” залізниці у вигляді ритуалу, і не забудьте його, коли зійдете з електрички в кінці свого шляху.

На цьому на сьогодні все, а наступного разу, в останній частині своєї оповіді, я дам вам коротенький лікнеп з приводу неприємних ситуацій в дорозі – як їх уникнути, і якщо їх не уникнути ніяк, то як вийти з них із найменшими втратами. Почуємося!