(частково засновано на реальних подіях, імена і місця змінені)
… – Ну добре, я виконав твою забаганку, виконай і ти мою. Я хочу врешті зрозуміти, нащо. Нащо ми це зробили. Хоча ні, для початку я хочу дізнатися, як тебе звуть. Який п*здець, я переспав з дівчиною, навіть не знаючи її ім’я.
- Інна.
- Ум, непогане ім’я. Ну а тепер, я чекаю сатисфакції. Власне, того, що я в тебе питав весь час, окрім ну ти розумієш чого.
Ми лежали в повній темряві десь посередині коридору її квартири. Ми навіть не дійшли до хоч якоїсь кімнати. Навіть не увімкнули світло. Резиновий виріб №2 в СРСР я теж одягав навпомацки, але без поспіху – безпека, безпека…
- Розумієш, це все окуляри…
- Що “окуляри”?
- Це все вони. Я ж казала, ти не зрозумієш…
- Так що “вони”? Що вони?
Я силувався щось зрозуміти, однак мізки не працювали. Вона видихнула і почала:
- Я купила їх вчора, на розпродажі. До того весь день плакала, бо мій хлопець зрадив мені з іншою. Причому зраджував увесь той час, поки спав зі мною. Я робила все заради нього, взагалі все, йшла на збочення, які навіть соромно згадати. А він… Одним словом, я заховала сльози за “шторами”, і сіла в маршрутку їхати до метро додому. І потім підсів ти. Я машинально подивилась на тебе і… Ти був голий.
- Голий?
- Так. Я трошки підняла окуляри – ні, все нормально, ти в синій куртці, джинсах… Опустила окуляри знову. Ти голий.
- А інші пасажири?
- Інші не змінювались. От що цікаво. Всі, окрім тебе. Ти сидів переді мною повністю оголений. Я оглянула тебе уважно, ну і звісно те місце, на які ми всі дивимося, але нікому в тому не зізнаємося. Мене раптом прошиб холодний піт. Я нічого не розуміла. Підсвідомість стрельнула і я раптом зрозуміла, що хочу тебе. Прямо тут, прямо зараз, залізти і скакати, скакати, скакати, аж поки не зупиниться серце… Не знаю, що мене стримало. Раптом я зрозуміла, що можу банально проїхати свою зупинку. І я на повному автоматі звернулась до тебе. Ти теж виходив там… Що це – мені невідомо. Я зараз сиджу на тобі, дивлюсь на тебе – що могло статися? Що з цими окулярами? Чому? Не складається в якусь логічну лінію…
Не складалося воно і в мене. Було схоже радше на фантастику чи якесь тупе еротичне марення, аніж на реальну історію.
- Добре, я з тобою переспав. Це все, що тобі потрібно було?
- Ти хочеш піти?
- А ти хочеш, щоб я залишився?
- Так.
- Чому?
- Я не знаю. Моя підсвідомість вимагає, щоб ти лишився.
- Ти її не контролюєш?
- Ні, чому, контролюю… Але щойно з’явився ти, вона вийшла з під контролю. Видала фатальну помилку…
Вона на хвилинку задумалася, і лягла на мене. Її досі конвульсивно било. Не то від оргазму, не то від хвилювання.
- Добре, я лишусь. Пар в мене завтра немає, поспішати нікуди…
- Я тобі вдячна.
- Хех, за те, що я тебе відіграв?
- За те, що зрозумів.
- Емм, хвилиночку, а таке було?
- Ти ж поїхав зі мною…
- Я поїхав виключно заради цікавості, чим це все скінчиться!
- А раптом твоя підсвідомість довірилася мені? Навіть не запитавши в тебе дозволу?
- Не думаю, що моя підсвідомість тебе зрозуміла.
- Але керувала тобою це точно.
Я призадумався. Вона лоскотала мою шию язичком і міцно обхопила мене руками.
- Сподіваюсь, ти не зрадив нікому? В тебе є дівчина?
- Немає, я вільний птах – був, є, і думаю, що залишусь…
- Тим краще. Давай ще раз?
- Я звісно перепрошую за наглість і все таке, але давай хоча б щось перекусимо… В мені немає пального, аби зробити з тобою все це ще раз.
- Добре, піду щось зроблю. Душ там… – Інна показала вглиб квартири. – Не затримуйся.
Намагаюсь зорієнтуватися в чужій квартирі, по дорозі скидаючи джинси та сорочку. Потрапивши під струмінь гарячої води, я намагався переварити все, що наразі сталося. Натомість логічного пояснення не знаходив, а купки розкиданих фактів не давались мені. Раптом я відчув два холодні дотики посередині спини. І як я не почув, що Інна увійшла до ванної кімнати і зараз стояла до мене впритул, торкаючись лише… сосками грудей.
- Мікрохвильовка працюватиме ще 15 хвилин. В нас є час…
Я розвернувся і отримав поцілунок. Той самий, який мало не звів мене з розуму, коли мене повалили на підлогу і її здавалося такі ніжні ручки скажено рвали на мені куртку.
Вона спустилася на коліна. Я відключив мозок…
(далі буде)
Чесно кажучи, перша частина мені сподобалася більше. Власне. на ній можна було і закінчити…
Погодьмося, без неї розповідь була б неповною. Буде ще третя частина, для логічного завершення, але на вихідних. Тільки тодія історія частково завершиться.
Ждем свадьбы) А потом можно Санта-Барбару снимать.
Віктор прав в том плане, что остается загадка и читатель может обдумать, поразмышлять, помечтать и составить свое завершение. А во второй части просто всё раскрывается и жесткий секс, да еще и оральный, видимо. романтика истории теряется.
Загадка загадкой, но душа требует окончания эпопеи. Сама по себе история не была задумана как романтическая, она больше в психологию тянет. Тем более, раскрыто далеко не все, третья часть еще будет ;)