Напевно, всім вам відомо, що творчі люди – вони дуже часом дивні і надзвичайно ранимі істоти. Ну а кому як не блоггерам (в основному тим, хто веде особисті) чудово знати, що таке муза і як нечасто вона жалує нас, грішних, своїм візитом.
Я маю дивне задоволення (хоча чому дивне? Цілком закономірне, хулє) спостерігати за тим, що робить політика з нашими творчими душами. Або, якщо хочете відомими людьми.
Помаранчева революція принесла в політичні ряди нову моду – тепер політичні сили пихають в свої ряди щосили співаків, телеведучих, письменників, розраховуючи на те, що вищезгадані відомі особистості принесуть своїм ім’ям до партії новий електорат. І, якщо так вдуматися, все так і сталося. Але давайте візьмемо того ж Святослава Вакарчука – за його словами, він “розчарувався” в політиці, і тепер пише сльозливі пісеньки для дівчаток-прихильниць “Океана”. В часи своєї політичної діяльності з-під його пера не вийшло жодної пісні, і “Океан Ельзи” майже не виступав. Перед нами яскравий приклад того, що робить політика з творчою особистістю.
Гроші, які неминуче обіцяє велика політика, ваблять все більше і більше народу. Однак людина, яка створена “творити”, яка несе в душі людям добро і має його підтримку (хоча б пара-трійка прихильників) просто не має морального права йти в брудну каламутну воду, яку всі називають політикою. “Пленарні засідання” перетворюються для неї на нудне натискання кнопок за наказом “зверху”, і якщо у митця немає ораторського таланту, який можна використати в користних цілях, то він просто приречений “нудить світом” в стінах Верховного Цирку України.
Безумовно, нудьгу чудово розбавить не зайва нікому депутатська зарплата, однак не буду нагадувати, що надмірного щастя наявність купи “денежных бумаженций”, на жаль, не приносить.
Це погляд зі сторони. Сильно зі сторони. Однак погляд тієї самої творчої людини. Чим навіяний? Просто друг запросив у партію. І я всього-навсього уявив, що б було зі мною… Цілком реалістично, еге? :)
Ото не йдіть в політику. В мене все.
-
Mixa
