… – Лише зараз, коли я лежу з тобою в ліжку, причому не просто так лежу, в мене виникло одне суттєве питання: навіщо ми це зробили?
Він мовчав, нервово пересмикуючи край ковдри між пальцями.
- Мовчиш… І я мовчу. Бо сама не знаю. Скажи, нащо я взагалі тебе зустріла?
Очі, навіть призвичаївшись до темноти, не бачили його емоцій на обличчі.
- От до чого йшла наша дружба…
Він все відмовчувався. Вона не здавалася.
- І що тепер? Ми зайшли в глухий кут. Я післязавтра виходжу заміж, зматуюсь з цієї грьобаної країни, де мене нічого не тримає, і єдина ланка, яка б мені про щось нагадувала – ти – тепер відсутня.
- Ти відмовишся від спілкування зі мною тільки через те, що ми з тобою переспали, причому спонтанно?
- А мені чомусь не віриться, що спонтанно. Ти ще в школі безсоромно щипав мене за попець, потім ти постійно відвішував мені компліменти щодо моїх грудей… Коли ти напивався в нашій спільній компанії, в тебе в очах не те що горів – палав як ватра хтивий вогник… Більш ніж впевнена, що ти на мене навіть не раз дрочив. І після цього я мушу вірити, що все це сталося випадково, на вибуху почуттів?
- Нууу… Хвацько ти мене порівнюєш – школяра із дорослим хлопцем…
- Саме в плані хтивості мало що змінилось.
- Дякую і на тому.
Розмова не клеїлась. Майже машинально його рука пестила дівоче тіло, але думки були геть про інше.
- Але я знаю, що ти сказала не все. Не все, зовсім. Пам’ятаєш, як ти надзвонювала мені щоночі, коли я перестав добиватися тебе і обрав іншу? Тобі здавалося, що я тебе кохаю і… Ну, в принципі так і було… І ти, побачивши суперницю, просто божеволіла, пригадувала мені все, як от зараз. Згадаю ще, як ти плакалась моїй сестрі в жилетку, що ти хочеш зі мною бути, але не скажеш це мені ніколи, бо всі інші тебе просто не зрозуміють- я тоді ще був хлопчиком-ботаніком, який не здавався взагалі якимсь прийнятним варіантом для хоча б якихось відносин. І ти, побоюючись ґлузувань отієї сірої маси, напоказ мене ігнорувала, всім своїм видом показуючи, що якщо ти зі мною будеш зустрічатись, то корона спаде з твоєї голівоньки і все таке. А потім я відчалив у Київ, вчитися. Ти забула про мене на цілий рік, аж потім я приїхав у гості на пару днів і суто випадково потрапив на день народження Олексія, того який барабанщик. А там ти побачила мене нового, звосім іншого. І тебе ніби зірвало. Ти прогулювала пари, наїжджаючи до мене в столицю мало не два рази на тиждень. Ти тягала мене по парках, піцеріях, кафешках… Постійно кидалася на флірт, щодвіхвилини зиркала на мої губи, прекрасно знаючи, що означає цей жест очей у дівчат… Ти намагалася надолужити згаяне у шкільних роках, але було запізно. Ні, ти не вийшла з мого смаку, інакше як би я з тобою переспав? Але це було вже не те. Це було навіть не кохання, якась емм… Банальна дружба, яка постійно хотіла перевалитися в щось більше…
В темноті на її обличчі заблищали сльози.
- Так, я кохаю тебе. Я завжди кохав тебе. Я вивертався і так, і сяк, дарував тобі квіти, водив у кіно і в клуби, але все те було, м’яко кажучи, до сраки. Ти притримувався отієї сірої лінії партії, щоб виглядати такою ж, як себе подавала, і мені в отому вигляді не було місця. Навіть моєму коханню. І зараз, коли мій потяг життя вже давно пішов від станції Минуле до станції Майбутнє, ти продовжуєш бігти по шпалах і намагатися вчепитися за буфер. Добре, вчепилась – мене зірвало, і я відтрахав тебе. Грубо і банально. Вперше і востаннє в житті. І за цей вчинок я ще довго буду себе картати, хоч саме ти мене спровокувала – запросити “старого друга” до себе, і вдягнути міні-спідничку, під якою не було трусиків… Сильно, ага? І зараз ти плачешся, як же нам бути, коли я таке утнув.
Сльози вже не чулись, але поодинокі схлипування ще лунали.
- Пробач мені. Ще раз. Ти втратила свій шанс, я свій втратив вже давно. Але ти жалкуєш, а я – вже ні. Ти вибрала мішок з вічнозеленими цінностями в Турції замість справжнього кохання, яке я давав тобі – що ж, твоє право. Тож я ні в чому не винний.
Він встав і почав одягати джинси.
- Зачекай.
Вона вхопила його за руки. Змусила опуститись назад на ліжко.
- Я зрозуміла. Все. Але якщо вже така доля наших відносин, залишся зі мною. Ніч ще довга, а літак у мене аж ввечері. Якщо я втрачу все у відносинах з тобою (а я втрачу все) – то хоча б зможу насолодитися на прощання тобою по повній. Це вже нічого не змінить, а одна цієї ночі я збожеволію. Не йди. Будь-ласка.
Вона кинула його на ліжко і накинулась. Цілувала, обкусувала, стогнала, верещала і плакала водночас. Хтозна, що в цей момент клекотало в такій незвіданій і досі незрозумілій до кінця жіночій душі…
-
G3D
