Якби музики не було, її обов’язково мав би хоч хтось, а вигадати. Це факт, який неможливо не підтвердити. Сьогодні я вирішив розповісти вам про свої музичні смаки. Але більш розгорнуто, аніж це дасть мій профіль на Last.fm (який до того ж півроку мовчав через те, що мій ноут був у ремонті). Я розповім, чому саме цей виконавець/група зайняли саме таке місце у моєму рейтингу, відповідно у моїх вухах і душі, і нвіть житті. Топ-10 музла – до вашої уваги. А раптом підберете щось і собі спробувати? Бо я заразне чмо, від мене можна підхопити що завгодно. У гарному розумінні цього слова ;)
Посилання на біографії виконавців – Last.fm, в окремих випадках – Вікіпедія. Насолоджуйтесь ;)
1. U.D.O. & Accept. Два гурти, кістяком яких був Удо Діркшнайдер – справжній мастодонт західнонімецького хеві-металу since 1979. Саме з цих гуртів почалося моє фанатичне захоплення металом, і не дивлячись на те, що згодом я почав трошки “попсити”, повна дискографія гурту назавжди прописалася у моєму плеєрі. Навіть пісні ранніх 80-х і наразі не втрачають актуальності і (що цілком заслужено) популярності. Як яскравий приклад їх творчості, який досі лишається їх візитівкою, рекомендую послухати “Accept – Metal Heart”.
А особливо рекомендую вслухатись в текст… І у вас дежа-ву?
2. C.C. Catch. Хех, я забув попередити, що в моїх смаках присутні значні перепади :) Кумир і зірка 80-х, дівчинка-диско… Кажуть, 80-ті стали останніми роками “щирої музики”. Все-таки, погодьтесь, “прогниваючий капіталістичний Захід” тоді ще вмів вкласти душу у музику, не дивлячись на “комерційні розрахунки”. Мої слова підтверджує нескінченна кількість реміксів на хіти Кароліни Мюллер (таке справжнє ім’я C.C. Catch, але ж ви вже прочитали про це у біографії, правда? ;) ), які до сьогоднішніх днів безперестанку клепають діджеї різних мастей. Якоюсь однією піснею підсумувати її творчість важко, тому варто надибати якийсь з “мегаміксів” – декількох хітів, об’єднаних в один трек. До прикладу, “Megamix’99″.
І головне – перед прослуховуванням налаштуйтесь на позитив. Сумувати будете потім ;)
3. Володимир Кузьмін. Людина-легенда. Музикант від Бога. З ним співала сама АБП, він написав більше 250 пісень, більшість з яких стали хітами… Він – романтик від коренів волосся, сумний оптиміст… Я знайомий з його музикою з 1995 року. Він грає рок, з різними ступенями ухилу в жорсткий саунд або ж у поп-рок. Розглядати його творчість під якимсь одним кутом буде нерозумно. Його варто почути жорстким рокером, як у його хіті “7 морей”…
…або ж невиправним романтиком, як хоча б в пісні “Грустный оптимист”.
Його музика рідко кого залишає байдужим. Розсмакуйте – і зрозумієте чому!
4. De Jim. Не дивлячись на те, що проекта Анвара Азізова, брата нашого блоґґерського і подкастерського, більше не існує, але той небагаточисельний музичний спадок, який вони залишили, отримав прописку у моєму Вінампі всерйоз і надовго. А головне – Анвару вдалося поєднати, здавалось би, абсолютно непоєднувані речі. Адже як буває завше – твій друг пише якусь музику, пропонує тобі для оцінки, тобі ця фігня найчастіше не подобається аж до блювотного рефлексу, але це ж друг, і ти не можеш сказати “Фу яка хуйня, чувак, нізачот!”, і доводиться брехати… Так от, у випадку з Анваром мені не довелось брехати. Я цілком правдиво перся від його альтернативного саунду, іноді абстрактних текстів і загальної мелодики. Ну а якщо ви досі не чули їх візитівку “Зайвість” – як меломан ви не вартуєте ламаного гроша. Ану слухати, шнелле! :-Р
5. Ленинград. Ну що тут казати – Шнур є Шнур. Про його виступи голим та ненормативну лексику в піснях ходять цілком логічні легенди, ну а пісні – лише зайве тому підтвердження. Однак мало хто розглядає його музику (і текст зокрема) як мистецтво, і не тільки як вдалу комбінацію матєрщінки, а ще й як альтернативний погляд на речі. Погляд з народу, якщо хочете. Прямий і безпощадний. А ще мало хто знає, що Сергій пише музику до фільмів, причому в ній не лунає жодного матюка. Тому прослухавши безсмертний “WWW”, не забудьте послухати і “Я свободен”, яка була записана з Валерієм Кіпєловим (перший вокаліст Арії) і яка звучала як саундтрек у фільмі Бумер-2.
6. Тартак. Напевно, перша справжня альтернативна українська формація. 1996 рік, “О-ля-ля”…
А здається, це було ще вчора! З часом багато що в музиці Тартака змінювалося, не змінилось лише одне – харизма вокаліста Сашка Положинського і його енергетика, яку він роздає в натовп як гарячі пиріжки. І що найголовніше – натовп відповідає йому взаємністю!
7. От Вінта. Цей гурт розкрив для мене світ стилю “рокабіллі”, або у випадку з От Вінта – “украбіллі”. Неймовірний драйв, веселі запальні тексти та музика, а головне – просто геніальні кліпи. Власне, найяскравішим кліпом я досі вважаю “Не мала баба клопоту“, ну а для прослуховування чогось веселого і драйвового (і для створення загального уявлення про музику гурту) я запропоную вам “Дарма Я Наївся Цибулі”.
8. Фліт. Український панк – то такий український панк! Взагалі практично вся українська музика випромінює неймовірний драйв, однак панк додає йому ще під 100% :) Не дивлячись на те, що загалом останній альбом Фліта мені не дуже сподобався, їхня творчість все ще відповідає канонам щирого українського панк-року, який добре перчиться в більшості соціальними текстами і бездоганною зіграністю. Щодо найкращого, що можна послухати з їх доробку – порекомендую “Критик”.
9. Paul Linford. Його музика – це суміш року, електроніки та симфонічного оркестру, яку сам композитор охрестив “роктронік” (rocktronic). Більшість саундтреків до останніх версій іграшки Need For Speed написано саме ним (особливо це стосується музики, під яку ви тікаєте від поліції). Для людей, які шукають чогось незвичного і нового, варто прослухати. Причому сподобається, як це не дивно звучить, і поціновувачам класичної музики, і любителям електронщини, і навіть металістам. Я гарантую це! А для затравочки – прослухайте “The Mann”.
10. Airbourne. Їх часто називають “австралійськими AC/DC”, і тут не посперечаєшся – їх стиль дійсно практично здертий з відомих рок-н-рольщиків. Однак і тексти, і музика дуже драйвові, а отже поціновувачам “електричних мастодонтів” сподобається гарантовано! Ну і для підвищення інтересу – пісня “Blackjack”, яка до того ж звучала саундтреком у іграшці Need For Speed Pro Street.
Дякую за знайомство з моїми музичними смаками, і сподіваюсь, що ви відкрили для себе надзвичайно багато нового ;) Радий буду почути відгуки у коментарях!
