The masterpiecer! Full HD

Ні, я не фанат. І це чітка позиція. Я – уболівальник. Це два різні поняття, як за радикальністю, так і за способом мислення.

Я вболіваю за якісний український футбол. І певно саме це мене часто рятувало, хоча моє серце навіки віддане одній команді.

Я вболіваю за Шахтар. І на відміну від фаната чи ультрас, я спроможний вболівати і за інших. Якщо проти когось грає Динамо, я вболіваю за нього. Воно теж українське. Останнім часом дивує Металіст – я вболіваю і за нього. Це ж українське, ще й сусід з Донбасом. Я вболіваю за збірну України за замовчуванням, і це навіть не потрібно пояснювати. І хоча я ходжу по лезу ножа, коли вболіваю за донецьких, сидячи в київському барі, я не буду змінювати свої погляди.

20 травня – символічний день. Турція полягла під навалою українських фанатів, які приїхали підтримати мій рідний Шахтар у вирішальний момент. Мене дуже радує, що ця подія об’єднала фанатів. Кажуть, в Стамбул полетіли навіть ультраси FCDK – і зовсім не для того, щоб бити пики “кротам”. Ця країна ще має всі шанси бути єдиною. І вона стала такою. З Донецька рапортують про те, що найближчі три дні там не виживе нічого – все святкує, у Львові в ніч перемоги один за одним злітали в небо салюти… Кубок наш. Навіки. І раділи цьому всі – від Ужгорода до Луганська, від Сум і до Севастополя. Це показник того, що ми все ще небезнадійні.