Взагалі моя активність останні 3 дні була направлена виключо в оффлайн. Саме тому робочий телефон був відправлений нахуй лісом, а натомість я був у хелп-тімі на чудовому черговому баркемпі. На цей раз – про Drupal.
Подію відвідало ~200 учасників (це на моє око, від офіційної статистики може відрізнятися) з України, Росії, Молдови, Білорусі і навіть США. Взагалі, повторюсь, Drupal мені не цікавий, але я зробив свій скромний вклад у розвиток баркемп-культури шляхом допомоги організаторам цього кемпу. Але не тільки це було приємним. Хто не в курсі – мені 28го числа (в перший день кемпу) грюкнуло 19 років. Окрім того, це ще й велике релігійне свято – православні в цей день святкують Успіння Пресвятої Богородиці. І отаке потрійне співпадіння і мною, і організаторами було потрактовано виключно як позитивний знак. Мовляв, баркемп вдасться. Перед тим як запускати людей на кемп ми випили шампанського за моє здоров’я і… Понеслось.
(по кліку фото доступні в оригінальному розмірі)
Реєстрація – то така реєстрація! Як дівчата все це витримували – я не знаю, їм треба встановити по пам’ятнику в золоті в повний зріст. Правду казали вчені, що жінка здатна виконувати нудну рутинну роботу вдвічі ефективніше за чоловіка. Але нагадую – вся інша робота у чоловіків виходить краще :)
Доволі велика частка людей на баркемпі як такому була вперше, тому вони з широко розкритими очима хавали все те, що відбувалось. Та і хавали взагалі.
На кемпі був організований легкий шведський стіл, аби учасники не встигли померти з голоду до ланчу.
Учасники робили багато записів у Твітер. Їх всіх можна знайти в Тві по теґу #dckyiv09 . І для зручності (і трошки для понтів) під час заходу на проекторі транслювалися результати пошуку по цьому теґу в тві, аби народ зміг почитати одне одного, порадити куди йти/не йти чи шось таке. Виглядало чудово.
Спілкування зашкалювало. Атмосфера знайомств і “вербування” буквально розносилась як запах по всьому холлу. Ще б пак – з’їхались не тільки “друпал-ніндзя”, але й ті, хто їх шукає для використання у втіленні власних проектів. Не дивно :) Я щоправда забув свій запас візитівок, а тому лише збирав їх, як добрий фермер. Ще не рахував, але з десяток візитівок я приніс додому точно. Особливо багато нових знайомих в мене тепер з компанії Ciklum, яка була одним з організаторів цього всього бєзобразія. Дівчата, вам привіт і ще раз дякую за плідну співпрацю і гарну компанію ;)
Ще я був упевнений, що мій талант папарацці не підведе мене ніколи. І не підвів жеж, йопт! В процесі пошуку знайомих облич було знайдено і сфотографовано натомленого спітнілого майже-мачо Ярослава Федорака, автора “Української блоґосфери“, який бігав коридорами певно з тією самою метою :) Також Анвар Азізов склав нам з ЯроФедом компанію на ланчі. Ланчували ми, між іншим, як справжні студенти – взяли бутерів у Містер Снеку і сіли в Парку Слави хрумати їх під крики “Гірко!”, бо парк як завжди кишів молодятами.
До фотовідеоаудіо на кемпах я звик, тому кількість зеркалок-камер-мильниць-телефонів-ноутів-диктофонів мене аж ніяк не дивувала. Навпаки, це сприймалось доволі звично і буденно. Безумовно, багато людей намагались хизуватися своїми надбаннями. Хтось не випускав з рук iPhone, демонстративно показуючи що він не вибився з гламурного струменя, хтось постійно либився в нетбук, сподіваючись що хоч хтось сфоткає його, такого великого мислителя за якоюсь там роботою. Чомусь мені здавалось, що понти – моя справа. Виявилось, так робить ще як мінімум 99,9% всіх інтернетчиків. Возрадувався! Ну це як мінімум :) Фото-відео-аудіо і презентації скоро централізовано викладуть на офіційному сайті кемпу, тому ті, хто не з’явились, скоро отримають шанс “віддалено” зануритись у друпал-атмосферу.
Основними організаторами і завідуючими цим спиртозіумом були вже відомі по інших баркемпах обличчя – Ярослав Ажнюк і Аня Юрченко, які не побоялись мужньо виходити на герць з мікрофоном на відкритті і закритті події, бо деякий мандраж через виступ на публіку був помітний (на їхньому місці я б найняв людину з підвішеним язиком. Наприклад, себе :) ) Їм за подібну баркемп-радість першочергова подяка і респекторіуси.
Пробігали в нас й іноземці (мається на увазі хтось не з країн екс-совку). Веселими, дружніми рядами в одну людину. Нею став Біллі Бікет. Поки закінчувався один з потоків, ми трошки поспілкувалися. Власне, мене завжди тягнуло до іноземців – вони не такі як брати-слов’яни як зовні, так і внутрішньо. Трошки пожартували щодо кризи – як-ніяк, з самого Техасу чоловічок заїхав, і вона мусила по ньому трошки бахнути. Ото й жартували, бо ніц більше вдіяти не можемо :) На світлині, яка наразі десь збоку у вас, ви можете побачити власне самого пана Бікета і нашого Ярослава Ажнюка, який його і запросив приїхати до славної неньки-України. І судячи із задоволеного обличчягостя, йому в нас сподобалось :)
Сподобалось і мені :) Купа нових контактів, знайомств, набите пузо і голова… Що ще потрібно рядовому студенту, який має трохи вільного часу і багацько натхнення? Ще там повз пробігали Андрій Поданенко, Юрко Червоний і ще багато знайомих, вибачте, кого не згадав. І взагалі дякую всім! :)
P.S. Чорт, а мені ж вже 19 років… 19!!! ВИ ЧУЛИ? Я СТАРИЙ ПЕРДУН! ЯКИЙ ЖАХ…
