Останнім часом різні мої знайомі жіночої статі звертаються до мене з практично ідентичною проблемою – “мені подобається хлопець, але я боюсь підійти до нього” і всьо таке і теде і тепе і прочєє і прочєє і прочєє. Я вже задовбався пояснювати що до чого і пробувати направити мізки на путь істинний хоча б на конкретно цей проміжок часу. Тим не менш, я востаннє пояснюватиму свою позицію і потім просто буду давати посилання на цей запис – хай читають.

Як відомо, для хлопця проблема “підійти до дівчини, яка йому сподобалася” взагалі не стоїть як така – так розпорядилась природа, і воно стовідсотково на краще (Господи, дякую тобі за те, що я чоловік! Примітка розміщена на правах подяки). Для дівчини ж банально спробувати дати знати хлопцю, що вона до нього небайдужа, перетворюється в мегапроблему масштабів Чорнобильської катастрофи. І як правило, їх логіка просто не здатна виробити адекватного плану дій (пробачте, любі дівчата, але воно так і є). А якщо і виробляє, то вони самі себе накручують, мовляв, “так не буває”, “мені не пощастить”, “а раптом не подіє” etc.

Отже, складемо міні-словесну блок-схему з розв’язання цієї, на перший погляд, такої простої проблеми.

Випадок 1 – “Я боюся!” (у запущених випадках – “А раптом він подумає, що я шльондра?” (на цьому випадку я сам випав під стіл)) Природна скромність і частина старого совдепівського виховання породжує для дівчат багато проблем. Чомусь думка про те, що хлопець мусить першим дати знати про те, що “пора зажечь”, досі верховодить в дівочих мізках, при тому що на дворі ХХІ століття. Самі ж дівчата, створюючи нескінченну кількість рухів різного ухилу в фемінізм, декларують про те, що вони, коротко кажучи, “самі с усамі”, і от на тобі йопс – не можуть підійти банально до хлопця і завести якусь невеличку розмову для знайомства! Мені смішно. Трошки. Тут лише один вихід – відкинути зайву скромність і вперед на амбразуру. При цьому не варто думати, що хлопець подумає про вас найгірше (дивись про шльондру) – саме в цьому плані чоловіча стать вельми ліберальна і відкрита. Звісно, якщо на вас немає прозорої майочки без бюстгальтера і міні-спіднички, з-під якої при сидінні видно ваші рожеві стрінги або ж взагалі нічого, бо тоді думки у чоловіка будуть зовсім не про погоду, про яку ви в нього спитали :) Якщо ж ви все ще боїтеся – значить сидіть і далі, грубо кажучи, “в дівках”, і чекайте, поки хтось здогадається до вас підійти. Але пам’ятайте, що в минулі часи так засиджувалися і до років 50-ти. (Зазвичай саме цей аргумент діє вбивчо і мотивуюче до дій, вірте моєму досвіду). Є щоправда проміжний варіант – змусьте хлопця звернути на вас увагу. Як це робити, я певно не буду розповідати, ви й так можете самі додуматися до чогось дієвого і не збоченого. Щоправда, скромниці і тут бояться щось зробити не так, а тому їм в такому випадку лише шляхи, описані вище. Третього не дано.

Випадок 2 – “А що, як не вийде/я йому не сподобаюсь/на землю впаде метеорит?” Цей випадок з’являється на сцені саме в ту мить, коли скромниця вже вирішила іти в наступ, але “раптом нічтоже засумняшеся” в собі… Ні для кого не є секретом, що елемент будь-якої успішної і щасливої дівчини (жінки) – цілковита впевненість у собі. І окремо в цьому випадку деякі обставини грають дівчатам на руку. Приміром, якщо ви в процесі знайомства не сподобалися хлопцю, він ніколи не гаркне “Нахуй звідси, потворо!”, а спокійно буде з вами спілкуватися, але зберігаючи відстань. Ви й самі, власне, зрозумієте по його поведінці, чи має він на вас вже зуб, чи краще утримається від даного “екземпляра”. Або ж якщо ви відверто бездарно ведете себе з хлопцем, він знайде можливість звалити від вас так, щоб ви про це здогадалися в останню чергу (слава чоловічій логіці), не травмуючи при цьому бідну нещасну дівочу душу. Таким чином, ваша “корона” не впаде, а впевненість в собі нікуди не зникне. Так, є окремі індивідууми, які ведуть себе не так, як описано, але вам, здається, вони не потрібні. Вам потрібні справжні джентльмени, а справжні джентльмени дівчину не образять, хай навіть і вважають її незугарнішою за Квазімодо.

Випадок 3 – “Мені що, нічого робити? Хлопець має сам підійти першим! Для дівчини це образливо/принизливо підійти першою!” Цей випадок – гримуча суміш із стереотипів, попередніх пунктів і самовпевненості та понтів, які просто зашкалюють за позначку 1000%. А ще – страху визнати в собі, що ти не така вже й приваблива, що до тебе не падають сотні розпечених чоловічих тіл, благаючи про номер телефончика. В таких клінічних випадках я одразу пацієнток відправляю гуляти і читати попередні два пункти. А ще – на курси нормалізації власної самооцінки. І справа навіть вже не в тому, може вона підійти до хлопця чи ні. Справа в стереотипній самозакоханості, небажанні сприймати щось нове, що кардинально не підходить під усталені мозком (і такими ж дурними подругами) рамки. Чоловіки воліють з такими не зв’язуватися, ну хіба що тренуються “на кошечках” або ж шукають пригоди на свою дупу. Дівчата, погляньте – надворі ХХІ століття! Гламурний гей за столиком в кафешці вже не викликає подиву і бажання прибити його негайно тапцьом, ми можемо вільно висловлювати свої погляди і не боятися отримати по голові, багато чого змінилось! А натомість ви продовжуєте мислити радянськими стереотипами виховання, якими вас напихали ваші батьки. Я не закликаю вас моментально бігти в клуб і розсувати свої чарівні ніжки перед першим зустрічним, але закликаю бути більш відкритими, лояльними і експериментуючими. Можливо, вашим батькам на цих принципах і вдалося побудувати власне щастя, та світ змінюється. Просто встигніть вскочити в останній вагон потяга, який стрімко набирає оберти і відходить від станції – і ви зрозумієте, що не все так погано в нашому домі потязі!

Мене більше дивує ще один момент (це вам бонус для роздумів) – дівчина може плакати ночами за тим єдиним, який не звертає на неї увагу (до того ж якщо вона до цього не приклала зусиль взагалі – а раптом він взагалі не знає про її існування?), після чого вона всім заявляє, приміром, “Іван – козел і скотина!”, і коли Іван раптово починає на неї звертати увагу, вона його відшиває всіма зусиллями, а ночами плаче в жилетку подружці, бо сама руйнує своє щастя, та на жаль занадто принципіальна і спинитися вже не може, бо корона з голови впаде. Мені цього не зрозуміти ніколи, на жаль…

Зрештою, якщо випадки невиліковні, як правило я складаю з себе обов’язки рекомендатора. І звісно, що пацієнтка і сама дійде до всього цього, але на це піде час, втрачені нерви, деколи сльози та розбиті серця. І якщо всього цього можна уникнути, виникає лише одне закономірне питання – навіщо морщити попу??? :)

Бажаю вам, щоб подібні проблеми обходили вас стороною, і щоб вам не довелось до мене звертатися з будь-якого з вищенаведених приводів :)

1. В нас набагато дешевший мобільний зв’язок та бездротовий інтернет (і інтернет взагалі).
2. В нас дуже дешеве пиво ;)
3. В нас є російський газ :-D
4. В нас смачний борщ, а ще є сало.
5. В нас не потрібний паспорт, щоб купити квиток на потяг, вийти в крамницю чи взагалі перднути (особливо це стосується столиці, бо в Москві, як відомо, без паспорта з пропискою жити фізично неможливо)
6. В нас земля родючіша.
7. В нас дівчата красивіші ;)
8. В нас можна вибирати президента. Ги.
9. В нас пісні милозвучніші!
10. В нас є Одеса і Донбас…
11. В нас вигідне геоположення – півдоби до моря, до гір, до Європи і навіть до Москви.
12. В нас можна фапати на Тимошенко, і вас зрозуміють…

… і це можна продовжувати до безкінечності :) Хто продовжить?

Київрада продумує проект, за яким київській молоді буде заборонено гуляти на вулиці з 22.00.

Передбачається, що підлітки до 17-ти років зможуть бути на вулиці до десятої години вечора…

Я обожнюю цю країну, я обожнюю це місто, я обожнюю нашого мера. Йобаний стид…

P.S. Мені 18, якщо виникнуть питання, тобто на мене подібна фуйня не розповсюджується. Але “шкода побратимів” (с) Файна Юкрайна

Одна з учасниць тестування у Львівській області втопила в туалеті мобільний телефон, вочевидь, під час користування ним. (@mrgall)

Те, що наразі називають ЗНО, треба топити у вищезгаданому туалеті. Це я вам кажу, людина, яка його здавала. Звісно, за рік мало б щось покращитися, але… Хуя з два. Кількість обов’язкових предметів збільшили, систему зробили ще більш непрозорою (учням залишається лише здогадуватися, як це все відбувається, хоча нібито все відомо), а про те, як ним стращають “бідні невинні дитячі душі” (с) я вже взагалі не згадую. Сам нервував не по-дитячому, коли заходив в аудиторію, хоча це було не страшніше, аніж вести концерт на головному майдані Хмельницького. Можливо, мені погано видно з висоти мого театрального університету, але тим не менш, мені цих хлопців і дівчат шкода. Я за повернення старих екзаменів, якими б корумпованими і совковими вони не були.

Ой, як важко тепер нашим дітям! Нам було набагато легше! (Остап Вишня)