The masterpiecer! Full HD » Їздун

Events / Куда поєдєм, шеф?

masterpiecer — Mon, 23 Nov 2009 20:03:44 +0000

Грудень надворі – пора планувати, куди б податися!

В Донецьку планується повтор знаменної події – Educamp Donetsk. Попередньо я вже погодив свою участь як спікера. Нагадаю, на Educamp Donetsk 2008 я теж робив доповідь на тему “20 причин, чому вам варто почати писати блоґ”. Технічно це був повтор доповіді з Educamp Kyiv 2008, я всього лиш дістав її із закромів і прочитав. Публіка була дуже теплою і задоволеною, тому я із задоволенням прочитаю щось ще, на вибір організатора :) Точної дати я ще не знаю, але поїду точно, навіть якщо мене розстріляють у вузі :)

12.12 о 12:12 у Львові відбудеться #lvivtwevent намбер 3. Перший я пропустив, зате на другому побував і отримав купу задоволення, через що готовий їхати і на третій, при умові, що він не співпаде із попередньою подією в Донецьку, бо тоді я оберу, звісно ж, Донецьк :)

Ну а взагалі, залишилось менше півтора місяця до Нового року. Пора задуматися, де б його відсвяткувати і як :)

Транспорт / Діарейні промінчики

masterpiecer — Mon, 07 Sep 2009 18:18:55 +0000

Мені здається, в Укрзалізниці працює дуже багато далпайопів. Ну скажіть, який муділа додумається пускати у складі нічного експресу сидячі вагони? Вірніше, трошки не так – 50% сидячих вагонів і 50% звичайних відреставрованих плацкартів. Причому, квиток що в сидячий, що в лежачий вагон коштують однаково! І коли купляєш квиток, то потрапляння в лежачий вагон стає схожим на лотерею, бо нікому достеменно невідомо, під яким номером поїде плацкартний, а під яким – звичайний сидячий? Я вже наловчився, і знаю коли який вагон йде і прошу квиток саме в той вагон. Але сьогодні я лажанувся і помилився у розрахунках на один вагон. І це я, людина яка живе в потягах, а що робити звичайному подорожньому, який не хоче дрімати 5 годин в напівсидячому стані? Чекати везіння 50 на 50?

А, приміром, 1 класу лежачого немає взагалі… Вже б якесь купе пустили…

Боженька, вправ їм мозги!

Транспорт / Трошки йобаних роздумів

masterpiecer — Sun, 26 Jul 2009 14:19:32 +0000

Я живу на колесах. Так істеорично склалось. Тому транспортне питання для мене завжди стоїть ребром. Об’їздивши Україну, я можу сказати, що потенціал нашої транспортної системи використовується ледве на 10%. В нас взагалі транзитна держава, нагадую, коль на те пішло. При грамотному підході я б вже давно літав у Хмельницький за півгодинки. Уявіть собі дзвінок до мами в Хмельницький з Києва: “Мамо, насмажте картоплі, я за півгодини буду” :-D Але досить ліризмів. Натомість я змушений користуватися повільним, але надійним транспортом – залізницею. Простєнько і со вкусом. Здається, тільки тут і відбуваються зрушення у розвитку транспортної галузі. За що варто хоча б подякувати – це за 5 годин до Хмельниького (“Подільський експрес” можна вважати моєю другою домівкою). У звичайному потязі я змушений трястись 8 годин, тому економія часу неймовірно доставляє радість. За що хочеться вбити – 13 годин до Горлівки. 13 годин, блядь!!! І взагалі за відсутність нормального залізничного сполучення з Донбасом. Нагадую, Донбас – край з найбільшою конентрацією залізничних шляхів на км² в країні! Хто не вірить – надам докази на карті: ось карта залізничних шляхів Донбасу, а ось – приміром Поділля (вирізані з офіційної карти на сайті УЗ). Але якщо в напрямку Хмельницького-Львова і далі потяги ходять мало не щогодини – то на Донбас – 3-4 на добу!!! При тому, що (одразу відповідаю на закид) пасажиропотік там аж ніяк не менше. Не дивно, що немає квитків ніколи. Ну це вже настільки смішно, що їй-бо мій животик зараз лусне. Вам не здається подібне дещо нелогічним? Звісно, Євро-2012 (дай Боже його не профукати) все змінить. УЗ пообіцяла зняти останню сорочку і таки пустити експрес в Донецьк (щоправда, яким маршрутом, тут би я з ними подискутував, але вам ті технічні деталі ні до чого), але то буде коли? Угу, не раніше 2011 року в кращому випадку. А надворі 2009, і я хочу їздити вже зараз! І, що суттєво, готовий платити. Втрачати такого клієнта для будь-якої компанії – трагедія! Ну якщо це нормальна компанія, звісно…
Або ще один закидон, бо потім забуду. Мені здається, ідеальна транспортна система мусить дати можливість швидко і (бажано) без пересадок дістатись будь-якого пункту хоча б у межах країни. А в мене ситуація: курортний сезон. Я в Хмельницькому, і мені конче треба дістатися Феодосії. Лізу на сайт Укрзалізниці, мовляв, що запропонуєте? І видало: ОДИН БЕЗПЕРЕСАДОЧНИЙ ВАГОН (ТІЛЬКИ В ЛІТНІЙ ЧАС), ЯКИЙ В ДОРОЗІ 30 ГОДИН! Я на місці захлинувся Гіннессом, який смачно потягував з пляшечки. Поліз подивитись, а як то він цікаво так йде, якщо я до Сімферополя доїжджаю годин за 20 з тієї ж відправної точки? Мало того, що цей чудо-вагон в складі якогось провінційного потяга повзе і зупиняється біля кожного стовпа хвилин так на 5 щоразу, так ще й стоїть дві години в Херсоні, а вже звідти… знову абсолютно таким самим по швидкості потягом повзе до Феодосії. Що мене добило – цей чудо-потяг зупиняється навіть на т.зв. “зупиночних платформах”, на яких як правило спиняються електрички. Йобаний стид… В результаті я втрачаю 10 годин в дорозі через те, що на курортний сезон не могли запровадити нормального прямого потяга!

Одним словом, потокам гівна в моїй душі немає місця,і вони так і норовлять бурлити вище даху.

P.S. Молюсь Богу, щоб колись цей запис потрапив на очі хоча б кому-небудь з відповідальних в УЗ, і щоб мрії простого постійного клієнта (і не його одного) таки були втілені в життя. А ще краще – візьміть мене на роботу, Укрзалізнице! :) (останнє було жартом. Хоча…)

Events / Куди б ото податися?

masterpiecer — Tue, 02 Jun 2009 16:19:32 +0000

Щось останнім часом я дуже захотів поїздити по всіляким івентам, цікавим місцям і т.д. Хто що порадить?

З архіву / Табори

masterpiecer — Sun, 10 May 2009 22:16:46 +0000

Вперше у т.зв. “табір літнього відпочинку” (або в народі “лагєрь”) я потрапив у 6 років. На той час (а це голодна середина 90-х) далеко не кожен батько-мама міг ризикнути і відправити своє дитя в тоді ще нормально не фінансовані місця відпочинку. Виключення складали хіба що табори біля моря (приміром той же Артек), бо що треба дитині для щастя? Однолітки і море, і сонце і теде :)

Я досі пам’ятаю свою першу зміну, досі пам’ятаю призвичаєння до нових правил, до того, що батьків ти не бачитимеш, а отже більшість проблем автоматично з їх голови перекладається на твою, ще таку малу і дитячу шопєсдєц.

Завдяки купі пільг у батьків на роботі (а вже пізніше – за допомогою власного язика і досягнень на театральних і конкурсних фронтах) я побував у багатьох таборах нашої великої Української імперії. І хотілося б для тих, хто взагалі не в темі, чи кому нічого робить, чи хто хоче просто “ностальжі”, провести класифікацію таборів і розповісти про їхні сучасні реалії.

Запасайтеся самогонкою, купленою в баби Наді в сусідньому селі (табірний майже-мем) і поїхали!

Табори міського/районного/обласного значення я дослідив особливо глибоко, бо саме в них я провів 90% свого загальнотабірного часу. Маттехбаза таких “баз відпочинку” глибоко варіювалася від повної відсутності нормальних умов для життя окрім кухні до дійсно гарно споряджених таборів з парочкою басейнів, компами і навіть інтернетом (ОМГ!). Культура тамошнього відпочинку (якщо порівнювати її з часами совку) практично не змінилася. Ще нема тільки піонерського горна і урочистого співання “Союз нерушимый…” Всі ці стройові штучки, “рєчьовки” і мало не поклоніння зі своєрідним зіггхайлем головному вожатому мені порядком набридали. Однак я був дитиною в більшості тихою, вихованою, і все гівно виливав виключно в кімнаті з сусідами, які не могли зі мною не погодитись. Якщо брати тамошній контингент відпочиваючих, то дибілів вистачало, бо нічим, окрім грошей і зв’язків, потрапляння до таборів більше не регламентується. Тому про бійки, крадіжки, “стукачівство” і всі інші пороки суспільства, яких малолітні чада навчились від батьків, навіть не згадую. Загалом, особливої насолоди у такому відпочиванні я ніфіга не знаходив.

Табори загальноукраїнського значення (увага, я не беру Артек. Чому – поясню пізніше) справили більш позитивне враження, хоча я був у такому лише одному. Назви вже не пам’ятаю, але знаходиться він в Святогірську, на Донбасі. Хто не знає Святогірськ, вбийте себе об стіну, хто знає, тому не треба розповідати, що то за мальовничий край. Чи то на мене так подіяло чудотворне рідне повітря (а може, дівчина з Криму, з якою я зустрічався), чи ще щось, але звідти в мене лише позитивні емоції :) Там відпочивали діти з усіх куточків України – від Карпат до ~~Сахаліну~~ Луганська. І всі, як на підбір, ботани або переможці чогось-там-де-там. Умови були набагато кращі, хоча не без претензій, поряд був, кажись, Сіверський Донець, ми навіть пару днів жили в ~~падлатках~~ наметах і перлися з того як скажені, відповідно й накупалися в холодній річці по саме неможу. Обстановка була хоч і трохи напружена політичними баталіями, але мені дісталося найбільше – я був між молотом і ковадлом, бо декларував, що я народився на Донбасі, але падлюка доля понесла геть в Хмельницький, відповідно на мене з ненавистю дивились західні “земляки” і трошки з осторогою – земляки Донбаські. Щоправда потім все стало на свої місця, і мені не раз доводилось авторитетно розводити чергових півнів – блакитних і помаранчевих. А головне – до нас відносилися, як до дійсно дорослих відпочиваючих, а не як до бидла, яке батьки звезли, аби було як потрахатися на морському узбережжі без свого улюбленого чада, яке було народжене приблизно тим самим методом, і не факт, що не там само.

Окремо хочу виділити Артек. В радянські часи потрапити туди було мрією мало не кожного підлітка. Саме тому, коли після перемоги на черговому конкурсі мені запропонували на вибір путівки в “Молоду гвардію” і “Артек”, вгадайте з двох раз що я обрав :) Дні, які я там провів, я не без гордості можу назвати кращими в своєму житті. Перший експірієнс від форми і деякого совкового нафталіну миттю вивітрився дні так на п’ятому. Тут все вийшло якось інакше, аніж у першому сабжі – деякі ще радянські правила і звичаї, мені дуже сподобались.
Ну і окрім того, ну де б я ще в житті познайомився з Ольгою Сумською? Та ще й мав би нагоду з нею поспілкуватися особисто доволі великий час. Пруфпік очікуйте скоро, як тільки руці доберуться до сканера. Де б я набрав стільки нових контактів з Росії, США, Канади? Де б я прийняв би участь в озвучці мультфільму? Де б я, врешті, так смачно нажирався пельменів трипорціонно???… Ех… Це був єдиний табір, з якого я їхав мало не з сльозами на очах.

Спогади, спогади… Тепер мені вже 18 з великим хуєм рочків, в такі от заклади мені зась, але іноді так і просинається бажання ще раз! Принаймні в Артек, і не раз!