The masterpiecer! Full HD

Грудень надворі – пора планувати, куди б податися!

В Донецьку планується повтор знаменної події – Educamp Donetsk. Попередньо я вже погодив свою участь як спікера. Нагадаю, на Educamp Donetsk 2008 я теж робив доповідь на тему “20 причин, чому вам варто почати писати блоґ”. Технічно це був повтор доповіді з Educamp Kyiv 2008, я всього лиш дістав її із закромів і прочитав. Публіка була дуже теплою і задоволеною, тому я із задоволенням прочитаю щось ще, на вибір організатора :) Точної дати я ще не знаю, але поїду точно, навіть якщо мене розстріляють у вузі :)

12.12 о 12:12 у Львові відбудеться #lvivtwevent намбер 3. Перший я пропустив, зате на другому побував і отримав купу задоволення, через що готовий їхати і на третій, при умові, що він не співпаде із попередньою подією в Донецьку, бо тоді я оберу, звісно ж, Донецьк :)

Ну а взагалі, залишилось менше півтора місяця до Нового року. Пора задуматися, де б його відсвяткувати і як :)

Мені здається, в Укрзалізниці працює дуже багато далпайопів. Ну скажіть, який муділа додумається пускати у складі нічного експресу сидячі вагони? Вірніше, трошки не так – 50% сидячих вагонів і 50% звичайних відреставрованих плацкартів. Причому, квиток що в сидячий, що в лежачий вагон коштують однаково! І коли купляєш квиток, то потрапляння в лежачий вагон стає схожим на лотерею, бо нікому достеменно невідомо, під яким номером поїде плацкартний, а під яким – звичайний сидячий? Я вже наловчився, і знаю коли який вагон йде і прошу квиток саме в той вагон. Але сьогодні я лажанувся і помилився у розрахунках на один вагон. І це я, людина яка живе в потягах, а що робити звичайному подорожньому, який не хоче дрімати 5 годин в напівсидячому стані? Чекати везіння 50 на 50?

А, приміром, 1 класу лежачого немає взагалі… Вже б якесь купе пустили…

Боженька, вправ їм мозги!

Я живу на колесах. Так істеорично склалось. Тому транспортне питання для мене завжди стоїть ребром. Об’їздивши Україну, я можу сказати, що потенціал нашої транспортної системи використовується ледве на 10%. В нас взагалі транзитна держава, нагадую, коль на те пішло. При грамотному підході я б вже давно літав у Хмельницький за півгодинки. Уявіть собі дзвінок до мами в Хмельницький з Києва: “Мамо, насмажте картоплі, я за півгодини буду” :-D Але досить ліризмів. Натомість я змушений користуватися повільним, але надійним транспортом – залізницею. Простєнько і со вкусом. Здається, тільки тут і відбуваються зрушення у розвитку транспортної галузі. За що варто хоча б подякувати – це за 5 годин до Хмельниького (“Подільський експрес” можна вважати моєю другою домівкою). У звичайному потязі я змушений трястись 8 годин, тому економія часу неймовірно доставляє радість. За що хочеться вбити – 13 годин до Горлівки. 13 годин, блядь!!! І взагалі за відсутність нормального залізничного сполучення з Донбасом. Нагадую, Донбас – край з найбільшою конентрацією залізничних шляхів на км² в країні! Хто не вірить – надам докази на карті: ось карта залізничних шляхів Донбасу, а ось – приміром Поділля (вирізані з офіційної карти на сайті УЗ). Але якщо в напрямку Хмельницького-Львова і далі потяги ходять мало не щогодини – то на Донбас – 3-4 на добу!!! При тому, що (одразу відповідаю на закид) пасажиропотік там аж ніяк не менше. Не дивно, що немає квитків ніколи. Ну це вже настільки смішно, що їй-бо мій животик зараз лусне. Вам не здається подібне дещо нелогічним? Звісно, Євро-2012 (дай Боже його не профукати) все змінить. УЗ пообіцяла зняти останню сорочку і таки пустити експрес в Донецьк (щоправда, яким маршрутом, тут би я з ними подискутував, але вам ті технічні деталі ні до чого), але то буде коли? Угу, не раніше 2011 року в кращому випадку. А надворі 2009, і я хочу їздити вже зараз! І, що суттєво, готовий платити. Втрачати такого клієнта для будь-якої компанії – трагедія! Ну якщо це нормальна компанія, звісно…
Або ще один закидон, бо потім забуду. Мені здається, ідеальна транспортна система мусить дати можливість швидко і (бажано) без пересадок дістатись будь-якого пункту хоча б у межах країни. А в мене ситуація: курортний сезон. Я в Хмельницькому, і мені конче треба дістатися Феодосії. Лізу на сайт Укрзалізниці, мовляв, що запропонуєте? І видало: ОДИН БЕЗПЕРЕСАДОЧНИЙ ВАГОН (ТІЛЬКИ В ЛІТНІЙ ЧАС), ЯКИЙ В ДОРОЗІ 30 ГОДИН! Я на місці захлинувся Гіннессом, який смачно потягував з пляшечки. Поліз подивитись, а як то він цікаво так йде, якщо я до Сімферополя доїжджаю годин за 20 з тієї ж відправної точки? Мало того, що цей чудо-вагон в складі якогось провінційного потяга повзе і зупиняється біля кожного стовпа хвилин так на 5 щоразу, так ще й стоїть дві години в Херсоні, а вже звідти… знову абсолютно таким самим по швидкості потягом повзе до Феодосії. Що мене добило – цей чудо-потяг зупиняється навіть на т.зв. “зупиночних платформах”, на яких як правило спиняються електрички. Йобаний стид… В результаті я втрачаю 10 годин в дорозі через те, що на курортний сезон не могли запровадити нормального прямого потяга!

Одним словом, потокам гівна в моїй душі немає місця,і вони так і норовлять бурлити вище даху.

P.S. Молюсь Богу, щоб колись цей запис потрапив на очі хоча б кому-небудь з відповідальних в УЗ, і щоб мрії простого постійного клієнта (і не його одного) таки були втілені в життя. А ще краще – візьміть мене на роботу, Укрзалізнице! :) (останнє було жартом. Хоча…)

Щось останнім часом я дуже захотів поїздити по всіляким івентам, цікавим місцям і т.д. Хто що порадить?

Вперше у т.зв. “табір літнього відпочинку” (або в народі “лагєрь”) я потрапив у 6 років. На той час (а це голодна середина 90-х) далеко не кожен батько-мама міг ризикнути і відправити своє дитя в тоді ще нормально не фінансовані місця відпочинку. Виключення складали хіба що табори біля моря (приміром той же Артек), бо що треба дитині для щастя? Однолітки і море, і сонце і теде :)

Я досі пам’ятаю свою першу зміну, досі пам’ятаю призвичаєння до нових правил, до того, що батьків ти не бачитимеш, а отже більшість проблем автоматично з їх голови перекладається на твою, ще таку малу і дитячу шопєсдєц.

Завдяки купі пільг у батьків на роботі (а вже пізніше – за допомогою власного язика і досягнень на театральних і конкурсних фронтах) я побував у багатьох таборах нашої великої Української імперії. І хотілося б для тих, хто взагалі не в темі, чи кому нічого робить, чи хто хоче просто “ностальжі”, провести класифікацію таборів і розповісти про їхні сучасні реалії.

Запасайтеся самогонкою, купленою в баби Наді в сусідньому селі (табірний майже-мем) і поїхали!
» Читати далі «