The masterpiecer! Full HD

Навігація:
Частина 1 (введення і труднощі вдальрайдера)
Частина 2 (розробка маршруту і графіка слідування)
Частина 3 (амуніція і одяг вдальрайдера, складання зручного багажу)
Частина 4 (дорога та її нюанси) (ви тут)
Частина 5 (сон)

Привіт! Того разу я дав вам останні підготовчі настанови щодо вашої поїздки. Сьогодні ж ми поговоримо власне про саму дорогу – а саме, про нюанси, які виникають в процесі вашої поїздки.

1. Посадка. Зазвичай електропоїзди подають за 40 хвилин до відправлення. Якщо ви не хочете спробувати себе на виживання стоячки n годин, то будьте на платформі як мінімум за годину до відправлення. Однак обережно – цим неписаним правилом (“хто перший встав, того і тапки”) користуються практично всі тямущі мандрівники і просто пасажири, тому у вас буде шалена конкуренція на предмет опущення своєї дупці на лавку. В основному вона складатиметься з бабульок, які споконвіків щодня кудись собі їдуть, і звісно, що вельми люблять посидіти. Не менше за вас, принаймні. Ваш головний козир у боротьбі з надміру хитрозадими пенсіонерками – мобільність і швидкість. Першим добіжіть до дверей, першим займіть перше-ліпше місце (будь-яке – ваша попа буде вами задоволена!), і… А от тут у вдальрайдерів думки розходяться. Одні кажуть, що бабуням треба поступатися місцем, якщо саме бабуньо про це голосно вас попросить. Інші категорично і навідріз забороняють це робити, бо “свідомі” (не плутати з хохлосрачним терміном) бабусі нерідко “стукали” на вдальрайдерів контролерам і ментам з різних причин. Моя ж думка така – оскільки дорога далека, і вам як ніколи потрібні сили, вступіть в компроміс зі своєю совістю. Принаймні, якщо ви раз не поступитесь місцем бабусі, Боженька не вб’є котеняту. Я сподіваюсь. Однак є додаток. Якщо вас попросили поступитись місцем (або на горизонті з’явилась) вагітна жінка, людина на милицях, батько/мама з малою дитиною – поступіться обов’язково. По-перше, вдальрайдери ввічливі і готові допомогти будь-кому в дорозі (але про це пізніше), по-друге – іноді з подібного вчинку можна виручити якусь преференцію. Однак дивіться по ситуації.
» Читати далі «

Навігація:
Частина 1 (введення і труднощі вдальрайдера)
Частина 2 (розробка маршруту і графіка слідування)
Частина 3 (амуніція і одяг вдальрайдера, складання зручного багажу) (ви тут)
Частина 4 (дорога та її нюанси)
Частина 5 (сон)

Привіт! Того разу я розповів вам про те, як складати графік свого слідування по обраному маршруту, як обійти підводні камінці і мінімізувати затримки в дорозі, що особливо важливо на супер-довгих дистанціях. Сьогодні ж поділюсь із вами надважливою проблемою – як одягнутись в дорогу, що взяти із собою, як скласти багаж, та не просто багаж, а ЗРУЧНИЙ для вас багаж :)

Звісно, мета подорожі може бути різною, але об’єднує будь-яку мету те, що вам треба взяти із собою деяку частину речей. Їх може бути різна кількість, тим не менш їх треба кудись покласти. Вдальрайдери всєя екс-СРСР настійно рекомендують рюкзаки середнього розміру, ібо в маленький багато не покладеш (хоча це залежить від конкретної ситуації), а великий не надасть такої зручності, якої б вам хотілось, хоча ви й запихнули туди пів-населення Китаю. Ще однією немаловажною перевагою рюкзака є те, що у вас вільні руки. А це означає, що навіть стоячи у переповненій електричці (як цього уникнути – читайте в наступних частинах) у вас будуть вільні руки для того щоб триматися за поручень/сидіти в інеті з мобілки/мацати привабливу студентку коло себе тощо. Сумки на колесах залишіть вдома – це навіть просто смішно.

Що ж взяти із собою?
» Читати далі «

Навігація:
Частина 1 (введення і труднощі вдальрайдера)
Частина 2 (розробка маршруту і графіка слідування) (ви тут)
Частина 3 (амуніція і одяг вдальрайдера, складання зручного багажу)
Частина 4 (дорога та її нюанси)
Частина 5 (сон)

Привіт! Того разу я розповів вам про вдальрайдінґ дуже коротенько, описав його основні принципи і труднощі. Отже, якщо ви читаєте цю частину, то вам або просто цікаво, або ж ви готові до пригод і з нетерпінням чекаєте моїх наступних порад з цього питання. Отож, сьогодні ми поговоримо про технічну сторону вашої подорожі – складання графіку подорожі і складання свого багажу.

Перш за все, трошки теорії.
» Читати далі «

Навігація:
Частина 1 (введення і труднощі вдальрайдера) (ви тут)
Частина 2 (розробка маршруту і графіка слідування)
Частина 3 (амуніція і одяг вдальрайдера, складання зручного багажу)
Частина 4 (дорога та її нюанси)
Частина 5 (сон)

Цю серію статей я обдумував величезну кількість часу. І дооформилась вона мені щойно, коли я їду в потязі в Київ. Як, в принципі, і кожного тижня.

Я хочу розповісти про вид спорту, яким частенько займаюсь. Він приносить мені, як фанату залізниці, величезну кількість задоволення, не кажучи вже про можливість побачити країну іншими очима і відчути себе іншим. Реально іншим :) На російському Луркморі цей спорт називають “вдальрайдінґ” (від рос. слова “вдаль” – себто в далечінь, і англ. слова “riding” – їздити). Що ж, залишимо цю назву, бо вона ідеально підходить.

В чому суть вдальрайдінґу? Це пересування по країні за допомогою електропоїздів на довгі і супердовгі дистанції. Як відомо, електрички пересуваються на малі відстані, і малозручні, зате вони дешевші (або й взагалі безкоштовні для багатьох шарів населення) і купою веселощів і цікавих людей компенсують вам витрачений на них час і сили. Хто хоч раз їздив електричкою, той розуміє, про що я кажу. А на кінцевій станції, коли ви приїхали на неї з пункту А, можна пересісти на іншу. І так ― незліченну кількість разів до досягнення пункту Б.

Для мене, як власника однієї дуже цікавої “корочки” пересування в електричках цілий рік є безкоштовним. І це мене дуже часто рятувало, коли треба було дістатися з пункту А в пункт Б, а грошей, пардон, ну ващє нема. Якщо є така можливість від держави, чом би цим не скористатись?

Якщо ви студент, або власник якихось отаких “корочок”, або просто халявщик, який може (і головне ― хоче, бо бабла нема) випробувати щось нове в цьому житті ― вдальрайдінг саме для вас.

Я спеціально опускаю моральні моменти (це стосується халявщиків) – “ононо” (і так трошки пальчиком) ви мені особисто все одно не зробите (я ж бо на законних підставах вдальрайдінгом займаюсь), а моральні і совісні моменти інших мене цікавлять мало.

Перш ніж взагалі вирішити вирушити в путь, вам потрібно примиритися з декількома речами:
» Читати далі «

Мене таки виключили зі складу студентів КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого. “Пішли” “за власним бажанням”.

Грець із ним, питання в іншому, що краще – повіситися чи переводитися в Поплавок? Думаю :)

Не дивлячись на те, що я навчаюсь на телеведучого, телевізор я практично не дивлюсь. Лише інколи можу увімкнути якийсь канальчик на webtevi.com. Телепрограми я взагалі дивлюсь, але качаю їх з торрентів. Мене дратує реклама як така, але я аж ніколи не думав, що наглість деяких телекомпаній може просто рости з блискавичною швидкістю.

Лежу собі вдома на канапі, дивлюсь по ICTV Цомеді Цлуб. За 40 хвилин випуску я побачив 6… Так, ви не прочитали неправильно, ШІСТЬ РЕКЛАМНИХ ПАУЗ!!! ЗА 40 ХВИЛИН!!!!! Я вже навіть слів не знаходжу для пояснення своєї думки. Тільки букви…

Принаймні канал ICTV я тепер точно ненавиджу.

Доброго дня, мене звати Олександр Фурман, і я, можливо, найтупіше створіння у всесвіті. Ні, не так.

Привіт, я Алекс Фурман, і мене мало не вигнали з Карпенка-Карого. Нє, не звучить.

І снова здрастє, я masterpiecer, і я відправився у академвідпустку у своєму універі. Так вже набагато краще.

Так, битва, свого часу вже описана в цьому блозі, мною програна. Оперативно застосовується метод вбереження від наслідків – академвідпустка. Наразі ж є час поосмислити деякі речі.

У моїй поразці, окрім негативних іміджевих моментів, все ж є цілих п’ять позитивних моментів:

1. Це далеко не перший випадок, коли життя макає мене в гівно.
2. Вищезгадуване життя ще з народження усіма брудними методами вчило мене, що легко не буде.
3. Я програв достойно. Тобто я не здався, а бився до того моменту, коли, врешті вичерпавши всі свої можливості, визнав, що суперник сильніший.
4. Нарешті я висплюсь, відпочину і наберусь сил. Відпустка ж триватиме цілий рік!
5. Моє здоров’я нарешті прийде в норму. А то після часткового параліча, серцевих нападів і раптово “відключених” органів якось не повертається язик хотіти вчитись.

Зрештою, цей час буде витрачений на те, аби переосмислити багато речей. І повернутись в стрій – вже до іншого викладача, в інший колектив, але іншим. Суто іншим.

Наразі ж на найближчі три місяці мій план дій:

1. Таки зробити цю кляту відпустку.
2. Піти в автошколу і зрештою здати на права (авто обіцяється в мене бути вже восени).
3. Провести літо в приємних роз’їздах. Стовідсотково підтверджено моє перебування на Донбасі, дати уточнюються (слідкуйте за календарем вгорі головної сторінки), також дуже хочу відвідати Крим, і, цілком можливо, Іспанію. Літо нарешті буде по-справжньому літом. Один раз, щоправда, але ж як!
4. Забезпечити собі стабільний високий заробіток.

Наразі я вирішую питання з тим, аби залишитись в Києві. Основні камені спотикання – житло і гроші. І якщо житло ще більш-менш собі уявляється, то звідки брати гроші (більше, аніж раніше, то є точним), для мене все ще залишається загадкою. Будемо її розрулювати.

Зрештою, в мене з’явиться більше часу, аби розрулити багато справ в інтернеті, на які постійно не вистачало сил. Повернути в стрій старі проекти, нових поки не хочеться, але є ідеї. А без них ніяк.

Одним словом, рік життя офіційно відкритий! Віва ля, піду наллю собі віскі.

Важко сказати, будучи 19-річним хлопцем у самому розквіті сил, що я старішаю. Останні два-три місяці я взагалі про це не задумувався. Зрештою, весна, тепло, сонечко, і все таке. Шкода, що проблем не менше, і все ж думки про це якось відійшли на другий план.

Сьогодні вони повернулись знову. Почасти це сталося тому, що у своїй університетській війні мені завдали удар під дих. І зараз перемога, у яку я вірив усіма фібрами душі, починає розчинятися в повітрі, як сигаретний дим. Тепер я вже не надто впевнений у своїй перемозі, мені аби б вижити і залишитись будь-якою ціною. Бо інакше в мене є лише один вихід.

Але не будемо про сумне. Так от, я старішаю. Чорт забирай, я вже старий. Вам потрібні докази? А ось вам вони. 5 доказів, чому я (не дивлячись на такий малий вік) вже перетворився на бознащоізбокубантик ™ :

1. Я жив на таблетках все своє свідоме дитинство, не вилазив з хвороб у юності, і наразі теж не відчуваю себе надто здоровим. Але якщо раніше мене турбували більше проблеми безкінечних простуд і якихось бяк, то зараз мене хвилюють нерви і серце. Ні те, ні інше вже ой як давно не працює як слід.
2. Іноді я ловлю своє єство на думці, що я думаю надто серйозно. Надто суворо, надто задумуючись, як для свого віку. Я надто серйозний. Когось це дратує, більшість це приваблює. Мені ж від того не легше – “а мнє лєтать охота!”, а в мене суіцидально-холостяцькі думки.
3. Я надто рано почав намагатися заробляти гроші. Більшість ще сидить на батьківській шиї і прекрасно себе там чухає, я ж уявити собі не можу такий варіант. Саме тому моя дупа шукає не пригод, а щось поїсти. Пригоди – це коли є що поїсти.
4. Я курю трубку :-D
5. Свого часу мене відмітили, як “людину, якій 19 тілом, і 40 душею”.

Хтось скаже: “більшість з цих пунктів не є чимось поганим”. Однак в мене стабільне відчуття, що в цьому житті я або щось пропустив, або його надто рано перегнав, і зараз мені доведеться присісти на дорогу і почекати інших. І ще зовсім не факт, що вони будуть раді мене бачити. В принципі, як і я їх.

(частково засновано на реальних подіях, імена і місця змінені)

(частина 1)

» Читати далі «

(частково засновано на реальних подіях, імена і місця змінені)
» Читати далі «