Знаєте, з якого моменту я точно зрозумів, що дитинство скінчилось і я став дорослим?

Не тоді, коли я переїхав в Київ і став сам заробляти на життя.
Не тоді, коли вперше підписував контракт на мобільний інтернет вже за допомогою свого власного паспорта.
Не тоді, коли вперше сказав своїй дівчині “я тебе буду забезпечувати”.

А тоді, коли якась хамовита бабця в автобусі Горлівка-Озерянівка звернулась до мене “Мущіна!”

Дитинство скінчилося, йок-макарьок :-D

Спонсор запису: Здесь столярные мастерские в симферополе по доступным ценам.

Маленька передісторія.

Коли я вступив у 10 клас, мама на день народження подарувала мені CD-плеєр і навушники Koss Porta Pro. Ну як подарувала – дала гроші за те, що я собі обрав у крамниці. Прийшовши 1 вересня в новий 10 клас виявилось, що в жодного з моїх одногрупників немає пристойних навушників – самі лише “капельки” (жаргонна назва найпростіших “вух”). За рік мого перебування в цій групі у половини з’явились Koss, AKG, і теде. Я не звернув на це уваги – природня еволюція бажань і смаків, чо. Мавпа бачить – мавпа робить, бо бачить, що іншій мавпі добре.

Перейшовши в 11 клас, в мене з’явився ноутбук. Неймовірно, але в групі, в якій до того не було жодного ноутбука, до кінця нашого навчання з’явилось їх стільки, що не рахував тільки лінивий.

Перед першим курсом універа в мене з’явився iPod shuffle 2 Gb (який мені привіз MrGALL із США, свіженький, щойно анонсований). Неймовірно, та тепер половина групи ходить з якоюсь продукцією Apple, будь то nano чи навіть якийсь макбук!

І так завжди. Варто мені почати носити чорні рукавички без пальців, як їх різко починають носити ще десяток моїх гарних друзів. Купив стильну запальничку – і половина друзів відмовилася від Крикетів і ходить із Зіппо! Варто мені завести портсигар – овва, вже половина чоловічої аудиторії універу діловито клацає цим металевим предметом. Поділився з людьми, що нещодавно був в такому-то ресторані (навіть не кажучи, де він знаходиться) – і наступне відвідування цього-ж таки ресторану відкриває тобі неймовірне – двоє твоїх одногрупників сидять там за столиком, за яким, до речі, ти любиш сидіти, хай йому грець! Я одягнув бандану на LETO Project BlogCamp 2010 в Запоріжжі, і через 2 дні після того як з’явились звідти фотки на аватарках хлопців з’являється… вгадайте шо? Правильно, БАНДАНИ, ЙОПТА! Ти пишеш у себе в “зацікавленнях” вКонтакті “вермут і schweppes” – диви, і воно вже прикрашає півсотні профілів, і більшу частину цих профілів ти маєш у друзях! Варто було лише раз підкотити свої джинси і зробити з них якусь подобу бриджів (ну спека на вулиці, йомана!) – і завтра твій сусід по кімнати робить так само, хоча до того носив джинси як всі нормальні люди!

І останній випадок – щойно я вперше показався перед своїми друзями з Горлівки із флягою (яку мені подарував Алекс Рябцев, за що йому великий респект) – і на наступну сьогоднішню зустріч ще один вже з’явився із своєю!

Можна назвати це мавпуванням вдалих фішок мого зовнішнього образу (а так воно в принципі і є, якщо задуматись), але факт залишається фактом – як би хто там мене не обсирав позаочі, він мене копіює. Іноді навіть сам про це не здогадуючись. І другий висновок – якщо копіюють повністю, отже мій образ цілісний і вдалий. З чим себе хочеться і привітати!

Спонсор запису: Приезжай к нам! Самые удобные гостиницы киев ! Гостиница «Русь».

Так-так, у вас все ще нормально із зором і прочищені вуха – на кладовище. Бажано на центральне або те, де вже нікого не ховають доволі довгий час. Є таке? Чудово.

Отож, гуляйте собі алейками, підходьте до могил, роздивляйтесь імена-дати, місцями навіть причини смерті… Ви напевне помітите, що є могилки, де чисто і прибрано завжди, а є занедбані і покинуті, часом з перевернутими пам’ятниками, або й зовсім без них. Як правило вони вже заросли бур’янами. І в більшості випадків занедбані могилки ще радянських часів – от 78-ий рік, от 86-ий, а це взагалі 59-ий…

До чого це я? Сьогодні я на центральному кладовищі Горлівки навідав могилу своєї прабабусі. Розчистив там все, помив, прибрав… І йдучи на вихід з кладовища, за звичкою саме так розглядав отакі занедбані місця (чи то настрій такий був, чи то погода – хз). І раптом я прочитав на вже доволі занедбаній і зарослій могилі рік смерті людини – 2005-ий… Хіба могло так зарости за цей час захоронення? Це було моє риторичне запитання.

І подумалось мені – невже варто отак прожити своє життя, щоб за 5 років після твоєї смерті до тебе так ніхто жодного разу на могилу і не прийшов?

Повірте, це мотивує.

Спонсор запису: Лучший комфорт ! Только лучшие гостиницы Киева ! Добро пожаловать в гостиницу «Украина».

Я почав займатися бізнесом у 18, одна з моїх сестер – у 17, а дехто починав потрошку фарцувати/барижничати і в більш ранньому віці! Ну і важко знайти дорослого в нашій сім’ї, який би до якогось бізнесу не мав причетності.

Мама – єдине “гидке каченя” в цьому списку. Її ніколи не тягнуло у власну справу (і не хоче туди йти категорично), вона все життя працює на державну структуру. Певно, думає, що держава оцінить її заслуги, коли вона піде на пенсію.

Однак оскільки мені в це взагалі віриться з веееликою натяжкою, доводиться щось робити вже зараз. Чого і вам бажаю!

Спонсор запису: Позаботься о своей красоте ! Лучший spa отель в Ялте. Жемчужина Крыма – гостиница «Ореанда».

- Я не була б такою самовпевненою щодо того, що ви потрапите на наші шпальти.
Редактор затягнулася якоюсь моднявою суперслімсою і випустила дим мало не в очі Олексію. Той мужньо стерпів такий жест неповаги манерної дамочки з неприхованим клімаксом. Частково допомогли нерви, частково – лінзи.
- Про вас я не знайшла жодного суттєво позитивного відгуку. Десь там були, якусь частину творів презентували, більш нічого… Навіть жодної критичної статті про вашу творчість не видала мені цяя ваша Інтернета.
Олексій мало не пирскнув зо сміху щодо назви всесвітньої мережі, одначе знайшов сили втриматися.
- Добре, залишайте рукопис. У вас з’явиться шанс бути опублікованим, якщо я не засну хоча б до 20ї сторінки. Вам зателефонують.
І вона жестом вказала на двері. Олексій вийшов.
За дверима типова як для офісної організації секретутка попивала каву і тупила в комп’ютер. На вихід двометрового красеня в білому костюмі з сумним блиском в очах, так само як і на його вхід, вона не могла не відреагувати.
- Що, красунчику, прокатила? Не оцінила твій талант? Чи може ти просто не дав їй заглянути кудись ще, окрім свого рукопису??
Хлопець повернувся, однак не встиг нічого мовити.
- Вона та ще лярва. Сьогодні вона лесбійка і вимагає від мене кунік, забувши підбритися, а завтра вона влаштовує группіз із начальником, мною і якимись там “інвесторами”, які ніби-то вкладуть в нас гроші, якщо оцей лисий із животиком багатій вкладе в мене своє висохле і зморщене чоловіче щастя. А післязавтра вона спить із нашим коректором, в якого стоїть цілодобово хоч на паркет, а наступного дня…
- Вибачте, мене це мало цікавить,- розвернувшись на 180 градусів Олексій підмітив, що двері кабінету вже закриті на ключ, і його там нема.

- А я тебе цікавлю? – питання було моментальним і рішучим. На очах у трошки ошелешеного хлопця секретарка позбавила себе від трусиків, які кинула в шухлядку стола, а потім рішуче зацокала підборами по паркету в напрямку Олексія. Той так і стояв стовбом, намагаючись зрозуміти, який етап розмови він пропустив і на що він своїм мовчанням дав згоду.
- Ну-ж бо, я ще мушу тебе валити долі, чи як? – і вона вказала йому на диван.
На повному автопілоті Олексій присів на диван. Дівчина легко розправилася з паском…

- … Еххехе, Льохіч, ти робиш суттєві кроки вперед! Сьогодні ти трахнув секретарку, завтра відлижеш редакторші! Ще диви відсмокчеш у директора – і книга мільйонними тиражами полетить по крамницям нашої неохопної України від Карпат до Сахаліна!
- Іди в сраку, Орест.
- Ні, я серйозно. Що, вона отак от сама взяла тебе в оборот і взяла в тебе в рот? Опа, я вже поет, майже як ти. То що – сама тебе всадила на диван і пограла в твій кишеньковий більярдик?
Олексій був зайнятий поїданням пельменів, тож не відповідав.
- Хоча я тобі вірю. Не спостерігалась якось за тобою така поведінка у видавництвах… І ти справді був шокови?
Ситуацію міг врятувати тільки сарказм. Олексій скорчив мордяку:
- Нє блін, я заволав “Так, давай, смокчи мені, погана лярвачка!!!”
- Все, давись чим давишся і лягаємо спати. Мені зранку на пари, тобі творити вічне. Чи як воно там у вас називається… І між іншим, твоя черга платити за воду, бо я не пропадаю у ва…
Розмову обірвав дзвінок у квартиру.
- Кого нечиста несе? Льохіч, відкрий, я сьогодні не приймаю більше гостей.
Олексій відкрив двері на ланцюжку. Перед ним стояла… секретарша. Та сама секретарша з денного перепиху, якщо його можна так назвати. Хлопець після такого пасажу отетерів остаточно.
- Ну, я довго буду стояти? Між іншим, там якась гопівня піднімається по сходах.
- Проходь – Олексій впустив гостиню.
- Ти не проти, якщо я переночую в тебе? О так, я мала перепросити за наглість…
- Ще й як перепросити! Але по-перше, як ти дізналася де я живу?
- Дурнику, ти сам заповнював анкету, яка йшла через мої руки, а таксі поки що вміє їхати на точно задані координати…
- Так, ну це зрозуміло, а чого ти взагалі приїхала?
- Емм, ну розумієш, тут така справа… В мене в районі відключили гарячу воду…
- Гарна локшина, тільки на вухах мені вона не пасує. – Олексій міг потягатися із самим Лайтменом з Теорії брехні у діагностуванні соусу локшини, яку йому намагаються навішати на вуха. Напевно, саме тому дівчата в нього затримувалися ненадовго.
- Ну там взагалі-то ще й подружка з хлопцем… нууу… цей…
- Неправильна відповідь, нуль балів, – хлопець продовжував гратися у “вірю-не-вірю”.
- Гм, ну… Одним словом, мені стало нудно одній і я вирішила, що мені набагато буде веселіше переночувати в тебе.
- Оце вже ближче до правди. Добре, зараз чогось вип’ємо, а потім спатки, бо сусід…
- О, ще й сусід в тебе є?
Орест висунувся з кімнати:
- Так, крихітко, і цей сусід знає толк у…
- Фе, не люблю ботаніків.
Олексій зареготав. Засоромлений сусіда зник у надрах квартири.
- Ну так от, – продовжив хлопець, – ми вип’ємо чогось, і я тебе покладу на дивані.
- А сам ти де будеш спати? – зацікавлення дівчини у цьому питанні не могло не вилізти хоч якимсь боком.
- А я буду в себе в спальні.
- Ну я так не граю! – насупилась північна гостя.
- Тоді твоє завдання напоїти мене так, щоб я не пам’ятав що буде відбуватися вночі. – Олексій вказав на кухню і пішов шукати горілку.
- Хамім, парніша. – Секретарша безапеляційно попрямувала за ним…

(далі буде)

Easy Toys – Back From The Toystore (Original Mix).

Слухати прямо в мене:

Або завантажити собі. Але ж ви пам’ятаєте – у випадку чого брали ви не в мене ;)

За написання цього списку хочу висловити подяку сигаретам Rich, Fedde Le Grand-y в колонках, чаю Lipton в пірамідках і своїм сусідам, які вчасно звалили в театр, що дозволило моєму натхненню цілих дві години ширяти в просторі без видимих перешкод.

Такого і в таких кількостях ви ще не читали! *зловіщий сміх*

1. В дитинстві я мріяв стати зіркою або водієм тролейбуса. Дякую тобі, Боженька, що перше майже збулось, а на друге не було передумов!
2. Моя тонка тілесна конструкція чудово пасує до куленепробивного внутрішнього світу, вдало продуманого і промальованого.
3. Я обожнюю співати, і зазвичай співаю голосно і гарно, чим доставляю неймовірні муки заздрощів всім оточуючим, як правило тим, хто чекає, поки я нарешті вилізу з душа.
4. Основний секрет мого стійкого відчування себе більш-менш добре – це відсутність віри у будь-що, коли вже нічого не допоможе, і віри у все, коли все чудово.
5. “О Господи, та ну вбийте його хтось!” – саме такі слова вимовляє середньостатистична дівчина за 3 години до сексу зі мною.
6. Я досі вірю в Діда Мороза. Якщо враховувати, що я ним для себе виступаю щороку.
7. Був період у житті, коли я вчив напам’ять Камасутру. Але дійшовши до пози 69, покинув. Логічного пояснення не шукайте.
8. Щомісяця я проводжу в потягах сукупно близько 50-60 годин.
9. Моя улюблена гра – секс на бажання. Хто перший кінчив – той програв.
10. Серіал “Каліфорнійський блядун” так вплинув на мене, що якщо я куплю квартиру, то автоматично перетворюсь на другого Френка Муді, навіть якщо цього не захочу.
11. Склад розуму – цинічний постромантичний реалізм з ухилом в прагматизм, пох*їзм та інші прогресивні течії.
12. Якщо в мене народиться дитина, то апокаліпсис буде прискорено, вірте мені.
13. Я ніколи не тримаю дівчат – вони хапаються за мене, а як відчіпляються по дорозі – не до мене, я в той час дивлюсь уперед.
14. Так, я самовпевнений, але давайте погодимось – як же тая риса характеру допомагає в повсякденному житті!
15. Колись я танцював. Танцюю і зараз, але рідко і виключно в клубах.
16. Слова, сказані про мене поза очі, при зустрічі автоматично засовуються адресанту туди, куди влізе. Тому говорити про мене бояться, в більшості випадків.
17. Ніколи не хотів представляти Хмельницьку область (коли там жив) на різних конкурсах і преміях. Було гидко. Та шо поробиш.
18. Люблю випити гарного червоного сухого вина (краще за все Сапераві), розбавленого з Миргородською Фреш-Актив Лимон-Лайм в пропорції 50/50. Я називаю це своїм фірмовим коктейлем Фурмана, і якщо ви колись спробуєте цю суміш, то зрозумієте, чому дехто порівнює її з коктейлем Молотова.
19. Ідеаліст до кісток мозку.
20. Бути студентом Карпенка-Карого вигідно – варто назвати свій ВУЗ, як твій рейтинг в дівочих очах росте на 20%. Наші хлопці в ціні і котируються, дядядя!
21. Я мстива тварюка, все пам’ятаю і в радісних снах мені сняться кишки мого опонента, розвішані на люстрі Національного оперного. І добре снились би, так я ще й помсти які провертаю! Бійтесь мене, одним словом.
22. Наступне місце екстримального сексу, яке я хочу спробувати – кабіна будівельного крану.
23. Я гомофоб. В розумних межах, наприклад маю декілька гарних знайомих, які не приховують свою гомосексуальну орієнтацію і я до них відношусь нормально, але якщо не дай Боже колись їм заманеться цю ж таки орієнтацію спробувати використати на мені – потраплять в немилість, і вибитими зубами тут не обійдеться.
24. Так, я люблю фаст-фуди і швидку їжу взагалі. З останніх улюблених – кіоски Стардог!s, копчена сосиска зе бест.
25. Патологічно не вмію економити. Схоже, цю функцію в мій дистрибутив не змогла вкласти навіть не надто заможна юність, і тим паче дитинство.
26. Патологічний і систематичний расп*здяй. Але расп*здяю активно, не лежу на канапі чи за ноутом більше години.
27. Я обожнюю свою роботу і своє покликання, і хоча втомлююсь на зйомках чи озвучці як віл, але втомлююсь з посмішкою на обличчі.
28. Ненавиджу парасолі, завжди ходжу під дощем з непокритою головою. Виключення – якщо йду десь з дівчиною, тоді парасоля напоготові вже є :)
29. Улюблений колір – червоний. Колір пристрасті.
30. На свої 20 років хочу стрибнути з парашутом. Маю надію, що виконаю.
31. Я ненавиджу секс із випадковими партнерами, але чомусь саме він частіше за все і відбувається…
32. Я палю, п’ю і сиджу на енергетиках. По черзі.
33. Обожнюю лялякати по телефону, і саме тому в мене безлімітка. І взагалі не люблю себе в чомусь обмежувати.
34. З останніх серіалів найбільше подобається Збреши мені (Lie To Me).
35. А ще донедавна я не вірив, що жінкам потрібні тільки гроші. Дякую досвіду, що виступає для мене витверезником.
36. Я вірю в своїх друзів. Будь-кому готовий допомагати навіть у шкоду собі, щоправда цінять це далеко не всі. І розуміє теж не кожний.
37. Чотири рази намагався покінчити життя самогубством. І якщо я це ще пишу, то принаймні жодна з них не стала вдалою.
38. Не дивлячись на те, що постійно жартую на теми сексу, і багато хто вважає мене збоченцем, сам від сексу не отримую жодного задоволення (еякуляції не враховуємо, але це радше фізіологічний процес, морально – задоволення 0. Відчуття, ніби ти на роботі).
39. Найулюбленіше свято – Новий рік. Я до нього готуюсь найбільше – 2 місяці, а святкую найменше і ніхрєна потім не пам’ятаю.
40. Їдучи в сидячому експресі, мене так і тягне писати якусь бяку. Письменницька тяга не вбивається ніяк. Так само, як і поетична.
41. Ненавиджу зомбоящик, якому збираюсь присвятити все життя. Парадоксальненько.
42. Вчителі мене рідко люблять, через те, що я надто швидко розношу вірус вільнодумства серед колективу. Зате мене просто обожнювали всі мої начальники жіночої статі. Неважко здогадатися, чому.
43. Знайомий з великою кількістю знаменитих людей, але хорошого в цьому мало. Після одного неприємного інциденту більше нікому не даю свій мобільник в руки – звідти просто спиздили номер одного доволі відомого українського шоумена.
44. Завжди мріяв зіграти суперагента, можливо саме тому доволі довгий час підписувався як “007″. А в Артеку мене так і прозвали “Бонд” – за багаторівневу конспірацію свого доволі бурхливого і безладного особистого життя.
45. Патологічне обожнювання об’єктивів фото- і відеокамер – це точно не спадкове. Бо так в них просто ніхто не лізе, як я.
46. Мені патологічно везе застрягати в ліфтах. Щоправда, з появою в кишені мобільника з інтернетом і айпода з гарними вухами очікування монтера перестало бути проблемою.
47. “Я добра людина – це мій головний недолік” (с) Достоєвський
48. Є підстави стверджувати, що я розумний хлопець. І таких підстав доволі багато.
49. Не скажу, що я якийсь там бабій чи Казанова, але в дівчат користуюсь постійною помірною популярністю. І це чудово.
50. Попри враження багатьох жінок, далеко не всі чоловіки самозакохано вважають себе суперкрасенями. Особисто я вважаю себе доволі симпатичним. але аж ніяк не суперкрасунчиком.
51. Я дуже відповідальна людина. Мусить статися армагедець, аби я не виконав того, що обіцяв.
52. Марно просити, щоб я виконав те, чого не хочу. Впертішою за мене твариною є тільки осел.
53. Я вельми рідко чесний з людьми. Просто лякаюся того, що моя чесність може бути використана проти мене, як це вже нерідко бувало.
54. Невідомо, коли і як я помру, але точно знаю, що довго я не житиму. Просто тому що не живуть довго такі, як я.
55. Я не знаю точної кількості своїх статевих партнерів за життя, бо вважаю дибілізмом їх рахувати. Та навіть якщо спробувати – пальців рук і ніг вже не вистачатиме.
56. В деяких особливо запущених випадках в моє існування не вірять. На одному з баркемпів людина мені на абсолютному серйозі доводила, що я – віртуал.
57. Не назву себе енергетичним вампіром, але отримую нелюдські дози задоволення від того, як щойно поставлені на місце “розумники” так і норовлять мене вбити, а не можуть! Робимо висновок: я – природжений троль!
58. Належу до тієї категорії людей, які сидять на музиці, як наркотику. Ніякий героїн не зрівняти з тим, як відбірне hard electro звучить у моїх Koss Porta Pro.
59. До слова – прихильник якісного звуку. Ніколи не розумів людей, які юзають навушники-”капельки”, не розумів їхні вуха, які все це витримують, і ніколи не користувався навушниками в комплекті телефона.
60. Досі ненавиджу димомашини (ті, які випускають дим на сцену) – свого часу, відпрацьовуючи концерти, вона мене просто-таки замахала.
61. Не збираюся серійно користуватися Linux чи MacOS, бо з виходом Windows 7 перехотів шукати альтернативу – мене все влаштовує.
62. В моєму телефоні настільки багато контактів, що часто пошук по перших двох буквах вже не допомагає.
63. Все життя маю ноутбук, і ніколи не розумів власників стаціонарного ПК. Хоча саме на такому комп’ютері (стаціонарному) пишу озвучку і монтую відео, бо ноутбук не тягне. Але на цьому його переваги закінчуються.
64. Із задоволенням слухаю музику 80-х і 90-х. Як-ніяк, епохи, які я майже (або частково) застав.
65. Рожева мрія мого автомобільного буття – купити собі Infiniti QX56. І пофіг, що воно жере 40 л/100 км.
66. Немає ніяких сумнівів, що я інтернет-залежний.

Певно, останнє найлогічніше.

4 ранку. Не спиться. Звично з рота стирчить люлька, в ноутбуці застиг на місці твіттер, спостерігаю, як місто готується до пробудження. Нарешті починаю потихеньку дрімати… І згадувати. Згадувати.

Я часто хочу повернутись у ті щасливі дні свого дитинства, коли все було так чудово і легко. Раз за разом в голові флешбеками проносяться моменти з життя, коли мені ще не було й десяти. 95ий рік… 98ий… З 98го я пам’ятаю найбільше. Все літо я жив у Горлівці, завів там друзів, ганяв на велосипеді з ними по приватному сектору, відпочивав, спостерігав сонячне затемнення, жер в три горла, висів на деревах, отримував кайф від життя… Того ж року померла моя прабабуся. Це були перші похорони в моєму житті.

Я все розумів. І цей мало не перший серйозний життєвий удар я виніс із честю. Я навіть не плакав. Але я любив цю людину. І вона мене любила більше за все на світі. І здається, саме від того моменту понеслось.

Життя постійно змушувало мене об’їдатися гівном. Спочатку це були знущання в школі, потім (коли мені на них стало начхати) – непорозуміння в сім’ї. А зараз мене накривають проблеми “шой би то собі сьогодні пожерти” і “як втриматись в цьому грьобаному універі”. Ну є ще питання меншої важливості, однак все ж починає здаватися, що життя складається виключно з проблем. Останні 4 місяці я навіть не був жодного разу у клубі. Я схуд на 20 кг, три рази лежав в кардіології і взагалі – відчував себе надто хєрово. Окрім того, особисте життя скакало як підбитий скакун на дистанції.

Однак розуміння прийшло саме. Просто не варто концентруватися на проблемах. Я перестав помічати щось інше, окрім проблем, і поплатився за це своїм здоров’ям. А всього цього можна було уникнути!

Життя цікаве. І різноманітне. Пам’ятайте про це!

1. Універське повернення блудного сина. Я сам в це не вірив. Та Бог, як виявилось, є. І за допомоги деяких впливових людей я таки залишився в університеті і більш-менш успішно завершив другий курс, з чим мене можна і привітати. Щоправда, мені особисто радіти рано, бо інтрига навколо мене закручена набагато веселіше і жорсткіше, аніж я думав. Тож це перша перемога, однак битви ще будуть. Та зараз я про це не надто думаю – відпочинок чекає! Я мушу відновити втрачені за 4 місяці 20 кг, поправити здоров’я і просто гарно провести час. Чим в принципі і буду займатись.

2. Особисте. Раніше я неодноразово стверджував, що знайшов нарешті своє кохання. Щоправда, потім все йшло шкереберть з різних причин. І потім я вже розумів, що помилявся в людині. Добре, що хоч швидко і вчасно. Так танула надія знайти оту єдину, з якою захочеться просто бути поруч. На горизонті майоріла небезпека знову піти по шляху непомірного “блядства”, а я це вже проходив. Та раптом…
… Я довго не вірив. Я сумнівався. Я придивлявся. Я аналізував. Я мучався. І все по-дурному. Бо наразі я щасливий. Не уявляєте, наскільки. Ідеали існують. Як виявилось. Так і хочеться відправити в сраку тих, хто все життя торочив мені протилежне. Бо в цій дівчині мене влаштовує цілковито все. Від найменшої деталі фігури до характеру, такого тихого, спокійного і неконфліктного, якого мені завжди так не вистачало в житті. Я вже не кажу навіть про наші ночі – якщо я не сексуальний гігант, то принаймні відчуваю себе таким, ще й як! А сцену прощання надовго на вокзалі, коли я їхав в Хмельницький, я не забуду в житті ніколи. І я знаю, що вона чекає. А чого ще потрібно в житті? Щоб було до кого повернутись. Нарешті така людина в мене є. І за це їй окрема дяка.

3. Перший досвід у e-commerce. Вчора відкрилась Крамниця Укрбашу. Я – її автор ідеї, виконавець і арт-директор. Це буде мій перший досвід у створенні і підтримці інтернет-магазинів, тому побажайте мені успіху. Будуть акції, розпродажі, спецпропозиції – все по-справжньому, так би мовити. Тому хто ще не засвідчив свою непомірну любов до Укрбашу, може тепер щось собі придбати.

Поки все, про що так хотілось поділитися з народом. Згадаю ще – обов’язково напишу. Почуємось.

Привіт! Того разу я розповів вам про дорогу як таку і маленькі нюанси в її процесі. Сьогодні я згадаю (на прохання читачів) про такий момент, як сон – на вокзалах, в електричках і скрізь. Як виявилось, ця проблема хвилює людей набагато більше, аніж я думав.

Сон… Ох ця вічна людська потреба. Між нами кажучи, вдальрайдери досі ламають голову над тим, як “сутками” не спати. Залежить, звісно, від загального стану організму, однак дорога сама по собі дуже втомлює, тому не дивуйтесь, що вже годин через 12 активної їзди вам захочеться десь прихилити голівоньку і подрімати пару годинок. Отут і постає питання – а як? Спробую розкрити тему.

Спосіб перший. Електричко-порожній. Якщо електричка йде напівпорожняком, і місця більш ніж достатньо, ви просто розвалюєтесь всією своєю довжиною на все таке довге сидіння, підкладаєте під голову рюкзак і … спите. Єдиний мінус – ваш спокійний (відносно) сон можуть перервати пасажири, які зайшли в вагон на якійсь станції і яким не вистачило місця аби сісти. Ще один момент – поглядайте на годинник! Особливо якщо вам треба вийти на проміжній станції, а не на кінцевій. Або прохайте пасажирів, які їдуть до кінця/довше, ніж вам треба, аби вони вас розбудили. Якщо гарно попрохаєте, навіть розбудять.

Спосіб другий. Електричко-повний. На жаль, в більшості випадків електрички ходять повністю (або надмірно) завантажені. Але навіть в такому не надто легкому режимі ви можете спати:
1) обпершись на вікно, якщо ви біля нього сидите;
2) сидячи між сусідами і кимарячи (тут головне – контролювати голову і не зловживати сусідами як подушками. Хоча в моєму житті був випадок – зустрів вдальрайдера, який возив із собою подушку.);
3) обпершись на стіни (тут головне – мати міцні ноги і гарний сон-контроль, аби внаслідок гальмування чи ще там чогось не гепнутись горілиць прямо на запльовану підлогу);
4) на багажній полиці (оооо так, не пробували? Рекомендується виключно хардкорним вдальрайдерам. Там тісно і небезпечно, бо один невірний рух – і можна отримати нефігові травми, зате там ви цар і Бог! Ще й полежати – ну прямо купейний вагон, ги).
Головне – слідкуйте за своїми речами, аби вас не обікрали. Але про це ще буде трохи нижче.

Спосіб третій. Вокзальний. Рух рухом, а часто є надто багато вільного часу між електричками, який треба провести з користю. Наприклад, виспатися. Хоча б трохи. На вокзалі, благо, всі умови є – і кімнати тимчасового перебування, і кімнати матері і дитини, і готелі, і зали підвищеного комфорту, і просто зали очікування, де сидять купи бабульок, бомжів і всілякого іншого соціального нашарування, і навіть профільні зали очікування (наприклад, на вокзалі Київ-Пасажирський є спеціальні зали очікування для інвалідів і для мам з діточками). Що обрати для відпочинку – справа ваша, і вашого гаманця, але суто тру вдальрайдери сплять безкоштовно. Для цього ми займаємо місце в залі очікування (а якщо немає – то каравулимо можливе звільнення такого) і – засинаємо. Однак є питання безпеки ваших кишень і вашого рюкзака. Сплячого легко пограбувати, якщо на те пішло. Тому майте при собі 1-2 маленьких замочка, аби закривати головні відділення рюкзака, а ключики можна носити на якомусь ланцюжку, ближче до тіла. Як варіант – на натільному. Щодо кишень – просто зробіть так, щоб речі в кишенях були максимально недоступні. Перекрутіть кишені, обирайте одяг з глибокими кишенями… Способів маса. Ну і не забувайте про те, що гарне сусідство в залі очікування (бабуся, якийсь охайного вигляду молодий чоловік) може зіграти для вас роль кращу за навіть найкращого бодігарда.

На сьогодні все, а у шостій частині – про форс-мажорні обставини під час поїздки – неприємності, складнощі, всіляка інша фігня – та як їх уникнути або вийти з них максимально сухим. Почуємось!