Взагалі я палити почав не так давно – в мене не більше 1,5 року стажу. Тим не менш, на цьому я ніколи не економив. Davidoff, Dunhill, Harvest, Sobranie, Captain Black… Гаманець дозволяв, і я шикував на повну. Любителі якісних тютюнових виробів мене зрозуміють – ну не збираюся я травити свою молодість якимсь там Бондом чи борони Боже L&M-ом! На кожне підвищення цін я лише плював з високої башти – мені все одно начхати, курити не кину з принципу!

Та одного разу я помітив, що потягувати чергову “цібарочку” стало вже ой якось дорого. Давайте порахуємо – пачка “Sobranie Black Russians 100′s” коштує в Києві нині 23 грн. Одна пачка в мене йде в середньому на 1,5-2 дні, залежно від того скільки в мене стрельнуть і обставин життя взагалі :) 23*30=~350 грн! Шось якось забагато на одну забаганку, а в мене тих забаганок, пардон майн френч, до пизди. На всі грошей не напасешся! І я, мабуть, вперше в усьому самостійному житті задумався про те, як зекономити. Вирішення проблеми, і доволі екстравагантне, підказали мені сусіди по кімнаті.

Я придбав трубку. Нині хорошу трубку за маленькі гроші не купити, а на момент необхідності в мене достатньої кількості ₴₴₴ не знайшлося, тому був знайдений бюджетний дешевий варіант за ₴70 з груші, без охолоджувача і маленька. З часом я думаю прикупити щось серйозніше і маститіше, наразі ж обходжусь тим, що є :) Отож, трубка куплена, залишилося лише обрати тютюн. За старою звичкою, я почав шукати Captain Black. Та от засада – в Києві його знайти нереально! Навіть в сигарному домі “Фортуна” мені не змогли допомогти, мовляв, наразі немає. І, чомусь, не бува ніколи :) Однак ваш покірний слуга не пальцем роблений і в принципі вже навчений жити в цій чудовій країні, тому були підняті старі зв’язки і через них мені дістали 5 пачок чудового Капітана, за що окрема дяка пану А.!

Питається, для чого я тут все це розповів? Щоб ви, як в рекламі, відчули різницю! Отож, підіб’ємо підсумки моїх витрат.

Трубка (₴70) + 5 пачок тютюну (₴250) = ₴320. А тепер увага – однієї пачки тютюну мені вистачає на два тижні. Вартість однієї пачки тютюну, за ексклюзивною ціною для Мастерпісера – ₴50. Тобто, витративши всього ₴100 (вартість трубки не рахуємо) я вже маю що пихтіти на цілий місяць! Це вам не ₴350, е? Я думаю, ви й самі порахуєте, за скільки ж окупився мій маленький експеримент :)

Ви скажете “А через мої фізіологічні особливості (мовляв, палю більше) в мене буде тютюну йти більше, та й трубку дорожчу хочу”? Тут однозначної відповіді немає. Наприклад, якщо ви просто-таки паровозите дві пачки Прими Робочої на день, то перехід на трубку вам обійдеться дійсно щось надто дорого :) Якщо ж ви не курите всіляку байду, то про перехід варто задуматися. Просто порахуйте, як я :) І, якщо правильно порахуєте і вам вийде вигода, то кишеньковий образ Хемінгуея буде завжди з вами! :)

І пам’ятайте – паління викликає багато бяки! Не починайте палити!

Подію відвідало ~200 учасників (це на моє око, від офіційної статистики може відрізнятися) з України, Росії, Молдови, Білорусі і навіть США. Взагалі, повторюсь, Drupal мені не цікавий, але я зробив свій скромний вклад у розвиток баркемп-культури шляхом допомоги організаторам цього кемпу. Але не тільки це було приємним. Хто не в курсі – мені 28го числа (в перший день кемпу) грюкнуло 19 років. Окрім того, це ще й велике релігійне свято – православні в цей день святкують Успіння Пресвятої Богородиці. І отаке потрійне співпадіння і мною, і організаторами було потрактовано виключно як позитивний знак. Мовляв, баркемп вдасться. Перед тим як запускати людей на кемп ми випили шампанського за моє здоров’я і… Понеслось.

(по кліку фото доступні в оригінальному розмірі)

Реєстрація – то така реєстрація! Як дівчата все це витримували – я не знаю, їм треба встановити по пам’ятнику в золоті в повний зріст. Правду казали вчені, що жінка здатна виконувати нудну рутинну роботу вдвічі ефективніше за чоловіка. Але нагадую – вся інша робота у чоловіків виходить краще :)

Доволі велика частка людей на баркемпі як такому була вперше, тому вони з широко розкритими очима хавали все те, що відбувалось. Та і хавали взагалі.

На кемпі був організований легкий шведський стіл, аби учасники не встигли померти з голоду до ланчу.

Учасники робили багато записів у Твітер. Їх всіх можна знайти в Тві по теґу #dckyiv09 . І для зручності (і трошки для понтів) під час заходу на проекторі транслювалися результати пошуку по цьому теґу в тві, аби народ зміг почитати одне одного, порадити куди йти/не йти чи шось таке. Виглядало чудово.

Спілкування зашкалювало. Атмосфера знайомств і “вербування” буквально розносилась як запах по всьому холлу. Ще б пак – з’їхались не тільки “друпал-ніндзя”, але й ті, хто їх шукає для використання у втіленні власних проектів. Не дивно :) Я щоправда забув свій запас візитівок, а тому лише збирав їх, як добрий фермер. Ще не рахував, але з десяток візитівок я приніс додому точно. Особливо багато нових знайомих в мене тепер з компанії Ciklum, яка була одним з організаторів цього всього бєзобразія. Дівчата, вам привіт і ще раз дякую за плідну співпрацю і гарну компанію ;)

Ще я був упевнений, що мій талант папарацці не підведе мене ніколи. І не підвів жеж, йопт! В процесі пошуку знайомих облич було знайдено і сфотографовано натомленого спітнілого майже-мачо Ярослава Федорака, автора “Української блоґосфери“, який бігав коридорами певно з тією самою метою :) Також Анвар Азізов склав нам з ЯроФедом компанію на ланчі. Ланчували ми, між іншим, як справжні студенти – взяли бутерів у Містер Снеку і сіли в Парку Слави хрумати їх під крики “Гірко!”, бо парк як завжди кишів молодятами.

До фотовідеоаудіо на кемпах я звик, тому кількість зеркалок-камер-мильниць-телефонів-ноутів-диктофонів мене аж ніяк не дивувала. Навпаки, це сприймалось доволі звично і буденно. Безумовно, багато людей намагались хизуватися своїми надбаннями. Хтось не випускав з рук iPhone, демонстративно показуючи що він не вибився з гламурного струменя, хтось постійно либився в нетбук, сподіваючись що хоч хтось сфоткає його, такого великого мислителя за якоюсь там роботою. Чомусь мені здавалось, що понти – моя справа. Виявилось, так робить ще як мінімум 99,9% всіх інтернетчиків. Возрадувався! Ну це як мінімум :) Фото-відео-аудіо і презентації скоро централізовано викладуть на офіційному сайті кемпу, тому ті, хто не з’явились, скоро отримають шанс “віддалено” зануритись у друпал-атмосферу.

Основними організаторами і завідуючими цим спиртозіумом були вже відомі по інших баркемпах обличчя – Ярослав Ажнюк і Аня Юрченко, які не побоялись мужньо виходити на герць з мікрофоном на відкритті і закритті події, бо деякий мандраж через виступ на публіку був помітний (на їхньому місці я б найняв людину з підвішеним язиком. Наприклад, себе :) ) Їм за подібну баркемп-радість першочергова подяка і респекторіуси.

Пробігали в нас й іноземці (мається на увазі хтось не з країн екс-совку). Веселими, дружніми рядами в одну людину. Нею став Біллі Бікет. Поки закінчувався один з потоків, ми трошки поспілкувалися. Власне, мене завжди тягнуло до іноземців – вони не такі як брати-слов’яни як зовні, так і внутрішньо. Трошки пожартували щодо кризи – як-ніяк, з самого Техасу чоловічок заїхав, і вона мусила по ньому трошки бахнути. Ото й жартували, бо ніц більше вдіяти не можемо :) На світлині, яка наразі десь збоку у вас, ви можете побачити власне самого пана Бікета і нашого Ярослава Ажнюка, який його і запросив приїхати до славної неньки-України. І судячи із задоволеного обличчягостя, йому в нас сподобалось :)

Сподобалось і мені :) Купа нових контактів, знайомств, набите пузо і голова… Що ще потрібно рядовому студенту, який має трохи вільного часу і багацько натхнення? Ще там повз пробігали Андрій Поданенко, Юрко Червоний і ще багато знайомих, вибачте, кого не згадав. І взагалі дякую всім! :)

P.S. Чорт, а мені ж вже 19 років… 19!!! ВИ ЧУЛИ? Я СТАРИЙ ПЕРДУН! ЯКИЙ ЖАХ…

Взагалі, для студента творчого вузу зйомки – річ звична. Халтурки бувають частенько, і тому продивляючись ТВ-рекламу, без кінця натрапляєш то на свого кращого друга в рекламі 344, то на сусіда гарного друга в рекламі Люкс (тій самій, де офіціант цілує одного з учасників Квартал 95 – отой офіціант і є вищезгаданий сусід) і т.д. Тобто це для нас, як ви розумієте, раз плюнути і розтерти.

Якщо ви думаєте, що всі програми знімають на тому телеканалі, на якому вони власне виходять, то ви глибоко помиляєтесь. Зазвичай проблема виробництва дружньо вкладається на плечі так званих “продакшнів” – студій, які і виробляють це шоу. Приміром, “улюблений” нами всіма “Шустер Live!” виробляється зовсім не “Україною”, на якій він йде, а продакшном “Савік Шустер Студіос”, у якого, власне, ТРК “Україна” і закупає вироблені програми. У нашому випадку шоу “Битва анекдотів” для каналу СІТІ (місцевий київський канал, але є в багатьох кабельних мережах інших міст і на супутнику Sirius-4) виробляє продакшн “ActivVision”, який відомий хоча б такими продуктами як “12 найкращих шахраїв”, “На 10 років молодше”, “Шоу Верки Сердючки” і так далі. Звісно, що я очікував, що на знімальному майданчику мене зустріне купа снобів, які на мене нападуть і витиснуть з мого нещасного тіла останні соки, вказуючи що мені в біса робити.

Щоправда, не так сталося, як гадалося. На майданчику царювала домашня атмосфера: ведучий проекту Геннадій Попенко у хіп-хопівському прикиді нервово жував яблуко і щось собі пригадував, походжаючи поміж бочками (коли подивитесь шоу, зрозумієте), оператори на перекурі знайомились з учасниками, стіл ломився від бутербродів (шинка плюс сир плюс батончег), водичка і кава – суто, так би мовити, робоча атмосфера. За 3 години ми назнімали 5 турів одного чвертьфіналу, які тепер будуть показуватися 5 робочих днів у праймі. Погодьтесь, кращого пєару фіг придумаєш для простих першокурсників.

За тиждень я отримаю диск з записом програми і частинками викладатиму ексклюзивно в блог! Не пропустіть і залишайтеся на зв’язку – посмієтеся, я це гарантую :)

Ця публікація захищена паролем. Щоб подивитись публікацію, введіть будь ласка пароль:

Пароль:

Ситуація. Іду я, знаєте, на піцу. Позачергове засідання Творчого об’єднання tAlex. В процесі поглинання піци і пива з Рябцевим мені надійшов дзвінок. Дзвонить сусідка по блоку, просить позичити їй мій цифровик. Робить нічого, позичаю.

Пройшло 2 години. Повертаюсь додому. Перша фраза, яка сказана була мені сусідом при вході в кімнату: “Саня, нашо ти хуй фоткав?” Німа сцена. Як виявилось, дівчина, яка позичила в мене цифровик, знайшла в ньому фотку. МПХ. Чоловічого. Справжнього. Щоправда, не мого. Ексгібіціонізму за собою не помічав, скільки живу на світі. В процесі розслідування, яке зводилось до того, хто залишався в кімнаті з фотиком, був знайдений “жартівник”. І моя помста, як адміна всього блоку, була жорстокою.

Отож, для виконання помсти нам знадобиться доступ до комп’ютера жертви (адмінський) (на ньому має бути встановлена Windows, хоча попередження явно зайве) і трошки натхнення.

Для початку ми беремо ту саму фотку (з МПХ яка) і ставимо її як шпалеру на робочий стіл. Активуємо робочий стіл Active Desktop. Ліземо в редактор реєстру.
У гілці [HKEY_CURRENT_USER\Software\Microsoft\Windows\CurrentVersion\Policies\activedesktop] виставляємо параметр "NoChangingWallPaper"=dword:00000001, а в гілці [HKEY_CURRENT_USER\Software\Microsoft\Windows\CurrentVersion\Policies\system] виставляємо параметр "wallpaper"=".....................\\dick.jpg", в якому вказуємо шлях до фотографії (сховайте її десь в папочку WINDOWS, де тупий чайник не шукатиме).

Зберігаємо, і насолоджуємося марними потугами людини змінити картинку на робочому столі, бо в результаті наших маніпуляцій у пункті зміни шпалери відтепер заблокована можливість вибрати іншу шпалеру і кнопка “Огляд” на додачу теж не натискається.

Я от сиджу, пишу ці рядки, а жертва мого жорстокого приколу вже пару годин нікого не пуска в кімнату і марно намагається хоч щось зробити.

Бо нєфіг МПХ фоткати.