У Києві - з 1 лютого по 5 березня
Хмельницький - 6-7 березня
Київ - з 8 березня
Підпишись!
Про автора
Мене звати Олександр Фурман, в інтернеті більш відомий як masterpiecer. Я актор, конферансьє, телеведучий (і взагалі творча людина!), а у вільний час люблю подорожувати, писати вірші та есе, а ще залипаю в інтернеті, дописую в цей блоґ і приймаю участь в декількох крупних мережевих проектах. Нічогенько так, еге? Повне досьє
… І створив Мастерпісер свій блоґ masterpiecer.org.ua, і возрадувався він творінню сьому!
І прийшов на блоґ Кічрум, і схотів собі такий самий.
Натхненний Мастерпісером, і створив Кічрум свій блоґ kichrum.org.ua , і возрадувався він творінню сьому!
І прийшов на блоґ Кічрума твітер-юзер @kalne, і схотів собі такий самий.
Натхненний Кічрумом, і створив Кальне свій блоґ pusto.org.ua , і возрадувався він творінню сьому!
До чого я все це писав? Окрім невозбранного піару двох блоґів, я показав наглядний приклад, як відбувається розвиток української блоґосфери. Ну і попіарив, що мій приклад дав життя (прямо чи опосередковано) як мінімум ще двом блоґам, що є вельми показово. Ну таке (тм).
Якщо ви ніколи не читали книгу Архангєльського “Тайм-драйв”, то ми робимо висновки: 1) ви не знаєте, що таке тайм-менеджмент (і я вам заздрю). 2) ви ніколи не працювали на дядю або взагалі в бізнесі.
Тайм-менеджмент – одне з найбільших “зол”, вигаданих в світі. Для початку, що нам скаже Вікіпедія?
Тайм-менеджмент (або простими словами – керування часом) – це технологія організації часу і підвищення ефективності його використання.
Все звучить дуже круто і навіть корисно – скільки разів ви помічали за собою, що не встигаєте виконати поставлених задач на день? Здається, що цей “мудрьоний” набір філософій вирішить ваші проблеми і дозволить оптимізувати вам робочий процес і стати практично напівбогом свого ремесла!
(цензуровано, орфографія дописувача виправлена, публікується за його згоди)
Чувак, відставити! Це шо за постна х*йня? Це шо за постсуїцидальний синдром на етапі затухання? Ти шо й*бнувся?
Якби ти мені все те саме про себе розповів 5 років назад, я б може і повірив. Зараз – не вірю! Бл*дь, але де той статний красень, який буквально викидав енергію, як гейзер? Де той харизматичний пошляк, якого в своїх таємних думах мріяла відтрахати як мінімум половина дівчат нашого корпусу? Де це все? Що я бачу? Якась тупа лазмазня. Отямся, чоловіче!
Бачте, викладач в універі пішов у контру? А шо, в перший раз? Тебе мало намагалися турнути спочатку через фізику, потім через хімію? І ти ж залишився, так? Втримався? Так х*лі нюні розпустив?? Доведи цьому засранцю, чого ти вартий! Постав його на місце! Хіба, знову-ж таки повторюсь, в перший раз?
Особисте життя, бачте, не клеїться? Та мені Пашка доповідає, що ти витворяєш в гуртожитку і за його межами з дамочками різного віку і статусу! В тебе секс частіше, ніж я в маршрутках їжджу! І воно мені каже, що в нього особистий фронт не клеїться. Ну да, я розумію, рамантік, “грьобаний ідеаліст”, як ти мені казав, але це все буде. Колись. А зараз є куди всунути – і маландєц! На все інше забий!
Пам’ятаєш, ти казав мені про ту дівчину? Ще та давня історія, коли ти ще в Хмелі жив? Так от, роби щось! Роби, бл*дь, бо місцеві мучачіки в ареалі її проживання дуже люблять слов’янську красу. Що, отак просто затопчеш хоч і давню, але мрію?
Я так можу безкінечно. Одне тобі скажу – поки ти остаточно не перетворився в безвольну сіру матерію, не здатну тримати своє життя в залізному кулаку власних хотінь і їх виконань, викинь це все з голови і йди в атаку! І повертайся до такого вигляду, яким я тебе запам’ятав тоді, на нашій останній зустрічі. Будеш пролітати ненароком повз Детройт – дай знати, зустрінемось, подивлюсь на тебе нинішнього, самостійного, щасливого…
Знаєте, напевно завдяки таким людям я досі ще живу.
Для мене ця людина – еталон тодішнього журналіста. Багато хто казав – журналіст від Бога. Хтозна як воно було, але саме завдяки йому постало телебачення 90-х, остання епоха у російському телебаченні, коли російські канали ще можна було дивитися. Справа про його вбивство вже давно закрита за давністю, однак вже всім відомо, чому його прибрали.
Ми будемо його пам’ятати. Журналіста цілої епохи. Влада Лістьєва.
Навчаючись на диктора і телеведучого, я також вивчаю і акторську майстерність. Щороку ми здаємо одну виставу. Дехто з моїх читачів і фоловерів у Твітері навіть були на одному з перформансів (я бачив знайомі обличчя), але зараз не про це.
Театр, який ви маєте змогу побачити в тому ж ім. Франка, Лесі Українки, чи подібних кардинально відрізняється від того перформансу, який робимо ми.
Не вдаючись в технічні тонкощі, хочу відмітити, що ми взаємодіємо з глядачами, на відміну від класичних театрів, де вистава грається за так званою “четвертою стіною” – актори ніби не бачать глядачів, не взаємодіють із залом, тобто для них глядачів просто не існує. Ми ж, як майбутні телевізійники, ставимо собі за мету саме взаємодію з глядачами, тому на наших виставах глядачі є активними учасниками дійства! Що, погодьтесь, набагато цікавіше, аніж спостерігати відсторонену від вас трагедію.
В червні в нас прем’єра. Ми граємо гостру соціальну сатиру за мотивами п’єси Фазіля Іскандера. Слідкуйте за анонсами в блозі, і не пропустіть! Таке не варто пропускати, і не тільки тому, що я там гратиму :)
П.С. Зовсім забув, все відбуватиметься в Києві, в ДЦТМ ім. Курбаса, це у центрі. Ціна квитків буде суто символічна, як для своїх. Тому десь там собі занотуйте ;)
Далеко не кожен вміє писати.
Далеко не кожен вміє писати осмислено.
Далеко не кожен вміє адекватно складати слова в речення, а речення – в абзаци, а абзаци – в закінчений текст.
Далеко не кожен вміє робити все вищеперелічене цікаво.
Далеко не кожен вміє робити все вищеперелічене якісно.
І тим не менш кожний індивід щиро вважає, що усім цим він володіє.
Мені хочеться думати, що я пишу цікаво, якісно і, відповідно, читабельно. Тому маю абсолютне право думати саме так. І в процесі серфінґу по мережі, перечитуючи деякі блоґи, які можна віднести до приватних, хапаєшся за голову. Мати моя рідна, звідкіля ви всі повилізали? Хто вам сказав, горді нащадки козаків, що ви можете писати? Ви взагалі користуєтесь спелчекером? А без нього грамотно писати вмієте? Де ваш власний стиль? Де харизма, яка мусить пронизувати текст, як блискавка тіло невдахи? Де авторська подача нехай найбанальнішої розповіді про те, як ви вчора жахали пиво під сосиски? Де елементарний ЗАДУМ? Зав’язка сюжету? Розвиток? Кульмінація? Кода (або людською мовою – закінчення)? А якщо цього всього немає – так і якого ж ви біса полізли в блоґґінґ? Нащо змарнували час робота, який зареєстрував вам халявний домен org.ua для прив’язки до безкоштовного хостингу? (ох вже ця ментальність, йопт) Нащо змарнували годину життя, встановлюючи найбанальніший ВП і підшукуючи тему оформлення “пакручє”? Нащо щодня пишете фігню, яку читають тільки роботи і пара ваших онлайнових друзів, раз по раз заходячи на ваш блоґ, бо ви їх про це попрохали? Нащо все це? А потім ви закинете цю забавку, і все. Потім скажете, що вас “не оцінили” чи “в мене немає на це часу” і т.п..
Так от, моє до вас прохання – звільніть нас від своїх геніальних думок. Не засмічуйте інтернет і наші мізки, і навіть не смійте себе назвати “блоґґером”, бо ви цього недостойні. На вихід! А, так, і речі свої теж не забудьте. Це так, про всяк випадок.
В процесі пізнання тоді ще нового для мене жанру – електронної музики, в основному клубних напрямів – я здивувався, як же мало люди про неї знають, і в результаті цього як погано про неї думають. Тут я зібрав 5 міфів, почутих від найрізноманітніших людей, і їх відповідне розвінчання. Читати далі »
Більшість моїх друзів так і пруться в Київ, і не тільки через перспективи, а тому що думають, що там “набагато легше жити”. Спеціально для них – аксіоми столичного життя, які якщо не відвадять молоденьких понаєхів, то принаймні змусять їх задуматися.
1. Аксіома Зарплатні. На яку суму заробітку не сподівайся – все одно не вистачить. 2. Аксіома Фурмана. Прогнозувати час, за який ви опинитеся в точці В, виїхавши з точки А – марна і непотрібна справа, бо завжди провальна. 3. Аксіома Лук’янівської площі. 14 трамвай буде скільки разів завгодно їхати в сторону автогенного заводу, але жодного разу не повертатиметься на Контрактову! 4. Аксіома Мачо. Київські дівчата рідко дають на перших побаченнях. 5. Аксіома Загального миру і злагоди. З сільськими звичками, понтами не по статусу, доходом нижче 5 тис. грн., відсутністю перспектив і з дітьми в’їзд у Київ не рекомендується.
Післямова. Виходжу з М Лук’янівська, йду на вихід. В дверях виходу (увага, це важливо) на мене суне незрозуміла конструкція жіночого роду віку 55-60 на вигляд з купою сумок і зіштовхується зі мною прямо в дверному косяку. За інерцією і враховуючи що моя вага = 90 кг, а її (навіть з сумками) точно менше вона трошки відбивається від мене назад. Чується істеричний крик “Прапусті!” і поштовх в грудну клітину. Від другого поштовху я вивертаюсь і жіночко влітає в пройом. Я повернувся назад і крикнув з характерним вказуючим жестом “Вхід там, бл*ть!”, на що отримав гірке і на всю станцію метро “Іді в п*зду!”
… Я розліпив баньки, сходив у душ, поснідав і відправився в центр – подивитися на чергове божевілля, яке відбуватиметься на вулицях.
Коли я йшов сам, було таке відчуття, що я єдина людина, яка обрала побути на самоті. Концентрація парочок перевищувала 99,100%. Цікаво, що в мене завжди так випадало в житті, що ДСВ я ніколи не святкував – було банально ні з ким. Але з часом я зрозумів, який же ж це позитив – не святкувати саме ДСВ! І ось чому:
1. Вам не треба весь день зраджувати собі самому і робити все, що вам остогидло/не подобається/не пре лише тому, що сьогодні ДСВ і ваша друга половинка чогось там схотіла.
2. Вам не потрібно витрачатися на подарунки, квіти, походи в кіношку/клуби і т.д. В кого хоч раз закінчувалися гроші в середині місяця, той мене зрозуміє. Жлобство – це дещо інше.
3. Ви можете навіть не вимикати телефон і спокійно сидіти вконтакті чи в скайпі, бо всі інші все одно звалили цілуватися під снігом, а значить всяка шешура вас не буде турбувати!
4. Нарешті із спокійною совістю ви зможете посидіти вдома, втішаючи самого себе, що вам і дома добре, бо на вулиці і у всіх людних місцях відбувається повний капздець, який не підходить вашому спокійному складу ума.
5. І останнє. Я вважаю, що подібне свято треба скасувати в х*ї. Чому? Тому що якщо ви по-справжньому кохаєте, то для вираження своїх почуттів вам не обов’язково чекати 14 лютого – подібне свято своїй половинці треба влаштовувати щодня!! І якщо всі так будуть вчиняти – сама необхідність у подібному дні відпаде.
Так, я злюка, але ж який об’єктивний злюка! :) (вітати необов’язково)
Мене звати Олександр Фурман, в інтернеті більш відомий як masterpiecer. Я актор, конферансьє, телеведучий (і взагалі творча людина!), а у вільний час люблю подорожувати, писати вірші та есе, а ще залипаю в інтернеті, дописую в цей блоґ і приймаю участь в декількох крупних мережевих проектах. Нічогенько так, еге?
